#Далеке_близьке. Розповідь перша

"В украинском военном поселении, в городе Чугуеве, в пригородной слободе Осиновке, на улице Калмыцкой наш дом считался богатым. Хлебопашеством Репины не занимались, а состояли на положении торговцев и промышленников. У нас был постоялый двор.
В большом доме у бабеньки, в чистых горницах, было очень чисто и богато. Крашеные желтые полы, огромные образа в серебряных ризах с золотыми венцами. В красивом комоде за стеклами висели серебряные ложечки, врезанные в дерево. Блестящий гладкий комод с необыкновенной, волнисто изогнутой крышкой особенно поражал меня чистотой, металлической ручкой и золотыми украшениями над дырочками для ключей. Только я не любил страшной картины, висевшей в черной раме на средней стене одной из горниц. Там был намалеван молодой курчавый панич, держащий за волосы громадную мертвую голову с пробитым лбом. Такое страшилище эта голова - синяя-пресиняя, и панич также синий и страшный! Маменька говорила, что это Давид с головой великана Голиафа. Я боялся даже проходить мимо этой картины. Да нас редко и пускали в горницы; разве в праздники, когда мы ходили поздравлять бабеньку".
(І.Ю.Рєпін. Далеке близьке. Друкується мовою оригіналу)

Ілля Рєпін народився в мальовничому передмісті Чугуєва, що розкинулося на березі річки Сіверський Донець біля підніжжя високого берега великого плато, на якому, власне, і розкинулось саме місто. В кінці XVII століття в його східній частині осіли переселені сюди Петром I хрещені калмики, які ввійшли до складу Чугуївського полку.
Соковиті луки в заплаві річки сприяли традиційному для калмиків конярству. З цього часу ця частина слободи стала називатися Калмицька. Точкою розділу вважалася площа з церквою Різдва Пресвятої Богородиці (1725 р.). Західна частина називалась Осинівкою. Згодом велика частина калмиків повернулась у свої улуси, але багато хто завів родини та змішався з місцевими козаками. Пам'ять про них поступово згасала, але залишилася в назві головної вулиці Калмицької. Ми довгий час дивувалися з назви вулиці. Усі архівні документальні джерела підтверджували, що заїжджий двір Рєпіних знаходився на вул. Ізюмській, перейменованій 1916 року на вулицю Рєпіна. Ми, як і дослідник життя художника Володимир Миколайович Москвінов, у 1940-х роках, вже було вирішили, що Рєпін щось наплутав. І лише карта 1817 року все пояснила. Рєпін називає стару назву вулиці, яка після перепланування просто зникла, але нова вулиця, створена відразу зберігала в пам'яті жителів стару назву майже 50 років. 
Саме тут, на земельних ділянках сучасної садиби №№ 11-13 вулиці Підгірної, до 1820-х років розташовувалася стара садиба Рєпіних – діда художника Василя Юхимовича та його дружини Настасії Титівни (у дівоцтві Ветчинкіної). Тут у 1804 році народився батько художника – Юхим Васильович.
На садибу, де сьогодні стоїть стела на честь народження художника, Рєпіни були переселені в ході значних містобудівних перетворень, пов’язаних з введенням в Чугуєві військових поселень. Зауважимо, що цей новий порядок життя значно вплинув на долі кількох поколінь чугуївців, у тому числі й сім’ї художника. І нам доведеться ще не раз роз'яснювати тонкі нюанси укладу військового поселення, які допоможуть зрозуміти відносини в родині художника, зайнятість рідних і особливості побуту.
У 1817 році в частині території Слобідсько-Української (з 1835 року – Харківської) губернії за указом імператора Олександра I було створено військове поселення кавалерії. Державні селяни з місцевого населення отримали новий статус військових поселян-хазяїв або їх помічників – резервних. Кожний з них забезпечувався будинком, орною землею, сінними покосами, худобою, сільськогосподарським реманентом, але мав виконувати обов’язки з утримання солдатів кавалерійських полків та їх коней, брати участь у будівництві доріг та будівель, благоустрої території та заготівлі будівельних матеріалів. Основою будь-якого господарства ставали власні будинки та майно селян. 
В Осинівці була поселена фурштатська рота, що забезпечувала обоз, тобто господарчу частину. Багато хто з місцевих жителів не займалися обробкою землі, а освоювали різноманітні ремесла. Гарною підмогою у господарстві була торгівля.
У 1818 році дід художника Василь Юхимович Рєпін був зарахований у число найбільш заможних поселян-хазяїв, мав гарний будинок вартістю близько 2,5 тисячі рублів, займався торгівлею з оборотним капіталом в одну тисячу рублів. Основний капітал складали доходи від торгівлі. Ймовірно, саме тому він не отримав наділ землі для сільськогосподарських робіт, а натомість отримав заїжджий двір, побудований за казенний рахунок, як господарство з якого платив податок. Опис інтер'єрів будинку свідчить про досить високе матеріальне положення родини.
При цьому дід художника був неписьменним. В архівних документах збереглися записи про події, що сталися в 1820 році. Василь Юхимович поїхав на Хрещенську ярмарку в Харкові «для торгової промисловості». Скориставшись його відсутністю, його ж сусід та наймит Антон Ганусів вкрав у нього серм’яжне сукно на суму 31 руб. 50 коп., продавав і дарував його своїм знайомим. За рішенням військового начальства і крадій, і його подільники отримали покарання 250 ударів різками прилюдно біля полкового манежу (на місці сучасного РДК) .
Розповідає Світлана Бучаста