Дослідження колекції ікон з фондів Художньо-меморіального музею І.Ю. Рєпіна: результати, відкриття, нові експозиції

Сабодаш О.М., завідуюча меморіальним  відділом Художньо-меморіального музею І.Ю. Рєпіна, Литвиненко В.С., науковий співробітник  

Дослідження колекції ікон з фондів Художньо-меморіального музею І.Ю. Рєпіна: результати, відкриття, нові експозиції

Колекція ікон Художньо-меморіального музею І.Ю.Рєпіна нараховує близько 150 творів мистецтва. Ці ікони датовані кінцем ХVІІІ –початком ХХ ст. Більша частина експонатів поступила до фондів музею у 70-80-ті рр. ХХ ст. На початку вивчення колекція була умовно поділена на чотири групи: образи Спаса, образи Пресвятої Богородиці, образи святих (до цієї групи відносяться зображення святителів, архангелів, євангелістів, воїнів, преподобних) та ікони із зображенням святкових сюжетів. В 2006 році більша частина колекцій була представлена на виставці, що була відкрита 5 серпня у відділі музею «Галерея Лауреатів премії ім. І.Ю.Рєпіна». Виставка була присвячена 162-й річниці з дня народження Іллі Рєпіна.

Протягом останніх п’яти років науковими співробітниками музею разом з викладачами кафедри реставрації Харківської Державної академії дизайну та мистецтв була проведена атрибуція ікон. За результатами дослідження виявлено, що в колекції музею знаходяться твори, створені у таких центрах іконописного мистецтва як – Палех, Холуй, Вєтка, Нев′янськ,  Москва, Київ, Вороніж, Чугуїв, Борисівка. В фондах музею також знаходяться православні ікони привезені з інших регіонів. Як правило, такі ікони були написані в монастирських іконописних майстернях. Серед експонатів знаходяться три ікони створені в Греції в одному з монастирів на горі Афон - «Святий великомученик та цілитель Пантелеймон»,  «Свята Марія Єгипетська», образ Пресвятої Богородиці «Скоропослушниця» [3, 
с. 118-120]. Остання виконана в техніці гравюри на полотні та прикрашена окладом  виготовленим в техніці різьблення по левкасу (цировки). Різьблений кіот ікони покритий сусальним золотом. Дві інші ікони канонічно зображують святих. Фон цих ікон також виконаний в техніці цировки.

В колекції представлені ікони написані в Козельщанському монастирі на Полтавщині та Задонському монастирі в Воронезькій області. Зображення на цих іконах є канонічним, у кольоровій гамі домінують темні кольори та коричневі фони [7, с.190 – 199]. Цікавим та незвичайним є список з ікони Пресвятої Богородиці «Козельщанська». Цей образ має італійське коріння. Згідно легенді ікона знаходилась в родині графів Капністів, де у в 1881 році від цієї ікони була зцілена дочка В.І.Капніста – Марія. Після чудотворного зцілення образ був перевезений до родового маєтку графа – Козельщани, де ікону помістили в спеціально побудовану капличку [7, с.143-146.].

         Найбільшу цінність представляють ікони, які відносяться до ранньої творчості І.Ю.Рєпіна: «Ісус Христос в терновому вінці»  та «Володимирська ікона Пресвятої Богородиці», «Почаївська ікона Пресвятої Богородиці», «Воскресіння Ісуса Христа». Ікони «Вознесіння Ісуса Христа» та «Архангел Михайло» потребують додаткового вивчення щодо авторства. Під час вивчення виявилось, що деякі ікони мають іншу іконографію, ніж вказано в первинних музейних документах. Серед них «Христос в терновому вінці», іконографічний тип якого є «Несення хреста». Серед підписаних ікон в фондах музею зберігаються твори чугуївських художників К. Бунакова, 
В.М. Івженко, П. Щелкунова, Є. Крайненко, І. Нєчитайлова, Я.Г. Піхтерєва. Цих живописців Ілля Рєпін характеризує у своїх мемуарах як гарних колористів, майстрів декоративного мистецтва та талановитих іконописців. [6, с.103 – 105].

Вперше були визначені стилістичні та колористичні особливості  чугуївської ікони, якій притаманне домінування холодних рожево-блакитних тонів, оливкових фонів, охристих та золотистих опушів, сіро-оливкових санкирів.  Німби святих виконувались в техніці притінення та розживи білильними штрихами. Характерними особливостями підготовки  іконних дощок було укріплення шпонками різного поперечного перерізу та обробка зворотного боку фарбою зеленого або чорного кольорів. Основою для живопису служив білий або тонований левкас.

Найбільш популярним релігійним персонажем на Чугуївщині є Пресвята Богородиця, яку найчастіше зображували в іконографічному типі «Володимирська». Цей образ був пов'язаний з легендою про існування чудотворної ікони, що була явлена в селищі Кочеток. В колекції музею знаходиться декілька списків з цієї ікони. На цих творах Богородиця зображена на оливковому фоні, вдягнена в традиційний для заміжніх жінок червоний мафорій, Спас вдягнений в білу сорочку та охристий гіматій. Таке зображення Спаса не є традиційним. Ця ікона, як чудотворна, побутувала до Великої Вітчизняної війни, під час якої її було втрачено [10, с.100 – 120]. Списки з цього образа ми умовно називаємо Чугуївсько-Володимирськими іконами Божої Матері.

В фондах музею знаходиться ікона, сюжет якої не відноситься до основних іконографічних списків. На іконі зображене явлення ченцю чудотворної Володимирської ікони Пресвятої Богородиці в селищі Кочеток. Серед чугуївських ікон зустрічаються образи Богородиці та Спаса, які не є канонічними. На цих зображеннях домінує західноєвропейська манера виконання [1, с.122-123]. Святі зображуються в трьох четвертному повороті, вдягнені в середньовічний європейський одяг. Такі ікони датуються першою половиною ХІХ ст.

Слід зазначити, що чугуївська ікона походить від старообрядницьких образів. В колекції музею знаходиться нетипова старообрядницька ікона «Воскресіння Христове та зішестя в пекло зі святами», створена невідомим чугуївським майстром. Ця ікона написана олійними фарбами на сусальному золоті. Середник даної ікони позначений рослинним орнаментом. На полях, в клеймах, знаходяться канонічні зображення дванадцяти свят.  Поля ікони прикрашені типовим для Чугуївщини рослинним орнаментом, що імітує холодні емалі.

Безумовно перлинами музейної колекції є старообрядницькі ікони. В фондах музею зустрічаються ікони написані нев′янськими іконописцями (образ Пресвятої Богородиці «Троєручиця», образ Пресвятої Богородиці «Вгамуй хвороби та смуток»), суздальськими майстрами (образ Пресвятої Богородиці «Неопалима купина», образ Пресвятої Богородиці «Володимирська», образ Пресвятої Богородиці «Боголюбська», декілька ікон із зображенням Іоанна Хрестителя та Миколи Чудотворця), ікони створені вєтковськими майстрами («Трійця Новозавітна» та образ Пресвятої Богородиці «Неопалима купина»). Більшість  цих ікон прикрашені кіотами, виготовленими чугуївськими та борисівськими майстрами.

Слобожанська ікона представлена в колекції невеликими живописними образами та іконами вдягненими в кіоти та оклади. Невеликі живописні ікони написані в народному стилі в різних сільських іконописних центрах Слобожанщини. Вони мають різний рівень майстерності живописця, відмінні по колориту та стилю, часто такі образи зображені на дешевому, не обробленому дереві. Дошка для цих ікон не укріплена шпонками та не оброблена левкасом.

Кіотні ікони найчастіше створювались в с. Борисівка Бєлгородської області [5, с. 3 – 6]. Ці ікони мають світлий, іноді блакитний фон. Святі зображені в народному стилі з порушенням пропорцій тіла. Такі ікони прикрашались фольговими ризами, виконаними в техніці чеканки та тиснення.

Згодом дорогі писані образи стали витіснятися більш дешевими, підокладними іконами. На таких образах олійними фарбами, як правило, прописувались лише лики та руки святих. Оклад виготовлявся або з латуні, якщо ікона не була поміщена в кіот, або з фольги.

Серед слобожанських ікон із колекції музею звертає на себе увагу Лоретська ікона Пресвятої Богородиці, яка написана олійними фарбами на полотні на рубежі XVIII – XIX ст.

            Чудотворний образ Богоматері, названий Лоретською, являє собою не ікону (як вона помилково названа в літературі про чудотворні ікони), а скульптурне зображення Богоматері з Дитиною на руках, яка стоїть, вирізане з кедрового дерева, по переказі, євангелістом Лукою. У Дитини права рука благословляє, у лівій – держава. Волосся Богоматері – довге, спадає до плечей; на голові вінець із перлів. Скульптура була розфарбована й інкрустована діамантами й дорогоцінним камінням [9].

Існує декілька припущень, про явлення цього образу Богоматері. Одне з них пов’язане з італійським містом Лоретто , яке й дало свою назву іконі [4, с. 351].

По своєму іконографічному типу і особливостям свого письма вона схожа на Чернігівсько-Іллівську, Феодот’євську, Сокольську та на декілька інших російських ікон [4, с. 351].

Примітно те, що знайдені зображення Лоретських ікон обмежені 
XVIII – початком XIX століть. Більш пізніх списків не виявлено. Що цікаво, – одне із джерел вказує: «список з цієї ікони знаходиться в селі Пісочин, в 12 верстах від Харкова. Цей факт свідчить про розповсюдженість Лоретських ікон на території Слобожанщини [4, с.351].

У православній традиції зображення Богоматері Лоретськой рідкісні й представлені винятково у вигляді ікон декількох типів: частіше у вигляді звичної Одигітрії, що говорить про незнання першоджерела; рідше у вигляді живописних творів, прототипом яким слугувало стародавнє скульптурне зображення або його мальовнича репліка. Останні супроводжуються написами з назвою ікони.

Час створення слобожанських Лоретських ікон відносять до знаходження Пряжевської (Горнальської) ікона у 1792 р. у Свято-Миколаєвському Білогірському (Горнальському) чоловічому монастирі у Горналі (сучасного Суджанського району Курської обл. РФ) Отже, всі аналоги, що відтворюють Лоретську ікону написані після знаходження в 1792 р. Пряжевськой (Горнальськой) ікони [8].

На всіх аналогах Лоретської ікони зображення Богородиці також поясне, Божа Дитина зображена в анфас, правою рукою благословляє, а от зображення лівої руки й держави відсутні, ліва рука мов би  захована під її одіянням. По-іншому вирішені одяг Дитини. Якщо на Пряжевській (Горнальській) іконі Дитина одягнена в білу сорочку, то на всіх Лоретських аналогах одіяння Спасу Еммануїла зливається з одягом Богородиці, і явно не позначено. Так само на Лоретських іконах не зображена права рука Богородиці. А от голова Богородиці нахилена до Божого немовляти, і показана в легкому повороті однаково на всіх Лоретських іконах, є лише невелике розходження в спрямованості її погляду. Характер прикрас також відмінний.

Все вище сказане говорить про те, що Лоретська ікона із Художньо-меморіального музею І Ю. Рєпіна (м. Чугуєва) й інші аналоги Лоретської ікони, а також Пряжевська (Горнальська) ікона, є надзвичайно рідким Слобожанським варіантом Лоретського образу, що відмінні і від скульптурного оригіналу, і від російських його відтворень, причому слобожанські Лоретські ікони ближче до скульптурного зображення Богородиці, загорненої в ризу. А от Пряжевська (Горнальська) ікона найбільш близька класичній Одигітрії.

Стає ясно, що Лоретські ікони мають безпосереднє відношення до іконографічного типу Одигітрія, хоча їхнє зображення більше скероване на наслідування скульптурному зображенню Богоматері з дитиною [2, с.115 – 124].  Список Лоретської ікони Пресвятої Богородиці, що належить музею, на жаль, відтворює не повну композицію її мальовничого зображення, тобто по краях обрізаний. Цей образ після реставрації був виставлений вперше на виставці сакрального живопису «Світлом душі відродиться», що проходила в Художній галереї Художньо-меморіального музею І.Ю. Рєпіна.

В 2008 році до основного фонду музею надійшло близько 20 ікон, художня та історико-культурна цінність яких була визначена під час вивчення. Більшість ікон написані майстрами Східної України.

Всебічне дослідження  ікон з музейного зібрання  викликало  потребу  продемонструвати  цю колекцію та презентувати  нові наукові відкриття  широкому  колу відвідувачів музею.  Саме тому у січні 2012 року в музеї була створена виставка сакрального живопису, яка включає в себе як канонічні ікони, так і живописні твори на релігійну тематику. Центральне місце на виставці займає картина чугуївського художника ХІХ сторіччя Павла  Триказова «Марія Магдалина», відреставрована в рамках благодійного партнерського проекту «Музейна ніч з Марією Магдалиною». До речі, наш музей вперше долучився до Європейської акції «Ніч музеїв», представивши відвідувачам нічного музейного шоу не просто виставку однієї картини, а змістовну, емоційну розповідь про Марію Магдалину, багатовікову історію її образу в світовому мистецтві, дивовижну долю чугуївської картини. Це була свого роду виставка-шоу з елементами відео-оформлення, музичних і художніх презентацій, направлених на глибоке емоційне, чуттєве сприйняття предмету, що виставляється. Логічним  завершенням  проекту  й стала  виставка з  символічною назвою «Світлом душі відродиться…».  

Під час відкриття відбулось знайомство з Радиславою Капніст, нащадком графського роду. Це знайомство планується продовжити зустріччю, присвяченою святкуванню свята Козельщанської ікони Пресвятої Богородиці, під час якої відвідувачі зможуть доторкнутися до родинних реліквій родини Капніст та почути історію цієї родини, подивившись мультемідійну презентацію, розроблену співробітниками музею.

В рамках виставки представлено більш ніж 80 творів, які для експонування були умовно розділені на групи: сакральний живопис, чугуївська ікона, старообрядницька ікона, привозна ікона, слобожанська ікона. Під час її роботи передбачується проведення тематичних екскурсій та музейних занять для різних вікових груп, на яких бажаючі  зможуть ознайомитися з технікою написання ікон, їх канонами та легендами. Окремі музейні заходи будуть проведені для дітей, що тимчасово знаходяться в Чугуївському центрі соціально-психологічної реабілітації.

В цьому році планується випуск друкованого каталогу сакрального живопису з фондів Художньо-меморіального музею І.Ю.Рєпіна, презентація якого також відбудеться на виставці.

Таким чином, нова експозиція сакрального живопису стає основою музейної комунікації, залучуючи до музею нових відвідувачів та меценатів за допомогою музейного просвітництва та музейної педагогіки.

Література

1.     Богородица. 2000 лет в русском и мировом изобразительном искусстве. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002.

2.     Литвиненко В. Слобожанський варіант Лоретської ікони Божої Матері: іконографічні особливості та реставрація. /  В. С. Литвиненко, В. В. Шуліка. //  Слобожанське культурне надбання: Збірка статей учених з пам’яткоохоронної роботи. – Х.: Курсор, 2009. – Випуск 2.

3.     Панкеев И.А. Пресвятая Богородица. Чудотворные иконы и молитвы в житейских нуждах. / И. А. Панкеев. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2011.

4.     Поселянин Е. Богоматерь: описание Ее земной жизни и чудотворних икон. Т. 2. / Е. Поселянин. – Краматорск: Тираж-51, Спасо-Преображенский Мгарский монастир, 2006.

5.     Припачкин И.А. История иконописного промысла в Юго-Западной России (на примере слободы Борисовки): ХVІІІ – начало ХХ: автореферат дис. на получение научной степени кандидата исторических наук: спец. 07.00.02. «Отечественная история» – Курск, 2006.

6.     Репин И.Е. Далекое близкое. – М.: Издательство «Искусство», 1964.

7.     Священник Александр Лазебный. Самые почитаемые иконы. Праздники православной церкви. – Донецк: ООО ПКФ «БАО», 2008.

8.     Терлецкий А. Историческия заметки о городе Судже и его уезде. / А.И. Терлецкий – Курск: Типография губернского правления, 1894. – 144 с.

9.     Чудотворный образ: иконы Богоматери в Третьяковской галерее / авторы-сост. А. М. Лидов, Г. В. Сидоренко. – М.: Радуница, 2001. – 96 с.

10.   Шевченко О.А. Храмы Чугуева // Чугуев сквозь века. Сборник статей. – Х.: «Райдер», 2001.