Г.Є. Свистун. Житло XVII ст. на Чугуївському городищі

Опубликовано: Свистун Г.Є. Житло XVII ст. на Чугуївському городищі // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: збірка наукових статей. Вип. 17.– Київ, 2008. – С. 60–63.

Наприкінці  XVІ - початку  XVІІ століть з метою контролю підходів до земель Московської держави і створення плацдарму для подальшої колонізації південних земель виникла необхідність зведення фортеці на місці давнього Чугуївського городища. В подальшому Чугуїв, починаючи з сер. XVII ст., стає на довгий час форпостом і адміністративним центром, з якого здійснювалась колонізація та управління щодо значної території Слобожанщини.

Перші наміри закріпитися на стародавньому Чугуївському городищі відносяться до часів царювання Федора Іоанновича (1584-1598 рр.).  В «Росписи польским дорогам» згадується наказ царя, в якому, зокрема, говорилось: «город поставить на Донце, на Сиверском, на Чугуевом городище» [1, 4]. Наміри закріпитися на даному місці були стійкими [4,23], не зважаючи на те, що в 1596 р. там побували три царських дослідника: Іван Лодиженський, Третьяк Якушкін і Нікіфор Спірідонов, які доповідали в Разрядний приказ, що городище «некрепко и неугодно» [3, 500, 501].

Розпочати будівництво фортеці вдалося лише в 1638 р. Загін черкас-українців Якова Остряниці разом з московськими служилими людьми приходять на Чугуївське городище восени. Переселення саме в цю пору року було продиктоване, скоріш за все, тим, що на час холодів татари відкочовували на зимники, які розташовувались на півдні – у приазовських степах. Тому північні простори Дикого поля в зимовий період кочовиками не контролювалися в достатній мірі. Термін, відведений на закріплення на Чугуївському городищі, був обмеженим – до весіннього потепління, з яким повинні були повернутися татари. За цей період необхідно було побудувати захисні споруди. Прискоренню здійснення цієї задачі сприяло використання та прилаштування захисних споруд старого городища, що, безумовно, економило значні трудові ресурси на облаштування нових фортифікацій.

Та все ж роботи було достатньо багато і тому всі сили переселенців були сконцентровані на побудові фортеці. Та цього терміну виявилося недостатньо. Захисні споруди не були закінчені принаймні до кінця 1640 року [1, 16; 2, 295]. Значний обсяг робіт щодо побудови захисних споруд обумовив той факт, що облаштуванню жител приділялося найменше уваги.

Умови побуту першопоселенців, що прийшли сюди на чолі з Яковом Остряницею, частково відображені писемними джерелами. Та об’єктивної картини відносно умов, в яких жили, працювали та несли військову службу в пізньосередньовічному Чугуєві, ми до цього часу не мали.

Під час археологічних досліджень 2007 р. в історичному центрі м. Чугуєва Харківської обл., з південної сторони колишньої фортеці, були виявлені та досліджені залишки споруди, що містила пізньосередньовічний матеріал (Рис. 1). Даний археологічний комплекс привертає на себе увагу тим, що він є першим виявленим житлом часів заснування на Чугуївському городищі фортеці Московського царства.

Археологічний комплекс являв собою овальний в плані котлован, який під невеликим кутом був заглиблений в ґрунт на 2,05 м від рівня фіксації. В верхній частині розміри виявленої ями сягали 2,7×2,25 м. На рівні підлоги її розміри дорівнювали 2,0×1,6 м.

Ґрунтова підлога, за спостереженнями дослідників, була пристосована своїми профілями до людської фігури, утворюючи в такий спосіб більш комфортну лежанку для мешканця споруди. В північній частині вона мала незначне пологе підвищення з поглибленням під голову. Поряд з таким своєрідним підголівником фіксувалося ще одне поглиблення, яке слугувало, ймовірно, для розміщення біля ізголів’я якоїсь речі.

З південного краю підлоги в материку фіксуються дві виїмки під ноги, що могли утворитися в продовж експлуатації помешкання. Загальний профіль підлоги та характерні елементи лежанки говорять про те, що хазяїн помешкання завжди лежав головою на північ.

По краям в ґрунтовій підлозі фіксувалися чотири стовпових ямки, які в плані утворювали прямокутник. Діаметр ямок коливався в межах від 20/30 см з північної сторони до 35 см – з південної. Неоднаковим було і їх заглиблення в материк і коливалось в межах 5 – 15 см. Дані конструктивні елементи за умови малого поглиблення в материкову підлогу повинні були мати по верху зв’язку, яка закріплювала б їх. Таким чином, скоріш за все, на рівні давньої денної поверхні існувала дерев’яна обв’язка. Також на рівні денної поверхні був зафіксований тонкий горілий шар, в якому впізнавались залишки плетеної з тонких гілок конструкції. Вона мала прямокутний отвір з приблизними розмірами 40×40 см над розташованим нижче опалювальним пристроєм. Імовірно, дана плетена конструкція даху мала конусовидну форму.

Спірним є питання щодо облицювання стін помешкання. Хоча значна частина поглиблення котловану знаходилась в досить твердому материковому ґрунті, що являє собою суглинок, ймовірно припустити наявність облицювання ґрунтових стін з метою закріплення від осипання пересихаючої поверхні стінок. Таким облицюванням міг слугувати плетінь. Перевага такої думки полягає в тому, що такий же плетінь був використаний як дахове покриття. Та розташування стовпових ям з південної сторони житла, що не тільки щільно прилягають, але й заглиблені в стінки котловану в нижній частині будови виключать можливість закласти між опорами і стінками котловану на цій ділянці плетінь, принаймні в нижній ділянці вказаного сектора. Така можливість закласти облицювання між дерев’яними опорами та ґрунтовими стінками по всій висоті існувала лише з північної сторони котловану.

Опалювальний пристрій прямокутної в плані форми розташовувався в західній стінці житла на материковому останці заввишки 40 см від рівня підлоги. Його лицьова та бокові стінки були виготовлені шляхом розміщення між дерев’яними опалубками материкової глини з подальшим її пропіканням, в силу чого дана конструкція набувала міцності. Про це свідчать характерні відбитки волокон дерева на залишках утворених в такий спосіб стінок опалювального пристрою. Товщина пропечених стінок коливалася від 2 (бокові) до 3,5 (передня) см.

В середині розвалу опалювального пристрою фіксувалась велика кількість золи, фрагменти кераміки московського типу, кістки тварин та фрагменти мілких залізних речей (Рис. 3, 3 – 5). З північної сторони від глинобитної печі на висоті 70 і 100 см від підлоги в материку були вирізані ґрунтові полиці, на яких був розміщений посуд (Рис. 2, 2). Керамічний посуд, знайдений в археологічному комплексі, був представлений двома повними та одним неповним розвалом горщиків московського типу. Один з цих горщиків (Рис. 2, 1) був знайдений на полу приміщення безпосередньо у ґрунтових полиць.

Залишки їжі, що були представлені кістками ноги коня, пташок та рибною лускою, були зафіксовані в південно-західній частині житла. Скоріш за все, місце звалювання відходів було розміщене у облаштованого в стелі виходу. До того ж з південної сторони котловану фіксувалася овальна сходинка. Можна припустити, що мешканець житла сполучався із зовнішнім світом, ймовірніше за все, за допомогою колоди з зарубками-сходинками, яка була приставлена до стінки котловану з південної сторони.

Таким чином, не зважаючи на мінімальні розміри дослідженого житла, воно було зонально розподілене на функціональні зони: 1. лежанка; 2. опалювальний пристрій; 3. місце зберігання посуду та їжі; та 4. місце, де сконцентровувалися відходи.

Окрім всього, в нижньому заповненні котловану житла було знайдено дві срібні монети – чешуйки  XVII  ст. та крейдяний кремінь від кресала  зі слідами вищерблення по периметру (Рис. 3, 8). В північно-західній частині котловану знаходився залізний предмет, що являв собою розрубаний з однієї сторони на дві відведені одна від одної частини та обрубаний з іншої прут (Рис. 3, 6). Можливо, даний виріб виконував роль світця. На глибині 1,2 м від верхнього краю котловану також було знайдено залізний гачок з петлею для кріплення на ремінь та округлий прут з потовщеним кінцем (Рис. 3, 1, 2). В верхньому заповненні котловану, на сходинці з південної сторони, було знайдено залізне кресало (Рис. 3,7).

Таким чином, наявні в заповненні котловану матеріали свідчать про те, що дане приміщення слугувало житлом для вихідця з території Московського царства, що ніс службу на Чугуївському городищі.

Література

1. Багалей Д.И. 1886. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губернии) в XVI – XVIII ст., собранные в разных архивах и редактированные Д.И. Багалеем. Харьков, Типография К.П. Счасни.

2. Воссоединение Украины с Россией 1953. Документы и материалы в 3-х томах, т.1, М., Издательство АН СССР.

3. Разрядная книга 1475-1598 1966. М., Издательство АН СССР.

4. Хлебников Б.В. 1893. История 32-го драгунского Чугуевского Её Величества полка 1613-1893. СПб., Паровая Скоропечатня П.О. Яблонского.