Колекція жіночого народного одягу в фондах Художньо-меморіального музею І. Ю. Рєпіна (м. Чугуїв): історія формування колекції, проблеми атрибуції

Безматерних Н. В.

Музейне зібрання Художньо-меморіального музею І.Ю. Рєпіна стало складатися незадовго до 1969 року. Жителі міста відгукнулися на заклик музейників: передавали і приносили предмети старого побуту. Але музей збирав колекцію для експозиції меморіального будинку-музею Рєпіна і комплектувався в першу чергу предметами міського вжитку, які б могли ілюструвати побут сім'ї Рєпіна. Ті нечисленні речі народного побуту, які в цей час потрапили в колекцію, розглядалися з точки зору мистецтвознавця: як витвір мистецтва (майстерно виконані рушники, сорочки і т. ін.). Пізніше для відкриття майстерні художника збиралася колекція домашнього начиння: посуд, рядна, фіранки і т. ін. Збір матеріалів у ці роки відбувався шляхом їх придбання у приватних осіб. В цей час цілеспрямованої роботи із збирання етнографічної колекції не велося, тому не кожен предмет забезпечений необхідною для етнографа інформацією про місце його побутування і про використання в повсякденному, святковому або обрядовому побуті. Пізніше в 1984 році був відкритий музей історії Чугуївського району, який теж почав збирати свою етнографічну колекцію. Але, на жаль, цей музей, що існував на правах народного, також не приділяв уваги точному фіксуванню легенди про предмети. У 1987 році музей історії увійшов до складу Художньо-меморіального музею, зараз – це краєзнавчий відділ музею. Після об'єднання фондів постало питання про атрибуцію колекції.

Атрибуція музейних предметів – це важливий етап науково-дослідницької роботи музею. Це насамперед вивчення музейних пам’яток, що дозволяють судити про призначення предмету, його походження та історію побутування. Атрибуція також припускає з'ясування авторської, соціальної, етнічної, меморіальної приналежності предмета [4, с. 145]. Вся ця інформація є необхідною складовою для правильного обліку і зберігання, для проведення комплектування, для наукового вивчення і популяризації музейного зібрання [5, с. 384].

Вивчення збірки показало, що про музейні предмети не в повній мірі наявна вся необхідна інформація. Багато предметів атрибутовано лише за місцем побутування, проте є предмети, для яких вказані лише місця проживання осіб, які продали виріб музею. Наприклад: «здано жителями м. Чугуєва» [1, с. 1]. Абсолютно недостатньо відомостей про місце виготовлення, майстрів, які виготовляли. Питання про необхідність фіксувати час і місце виготовлення предмета взагалі не привертало до себе уваги. Передбачалося, що предмети традиційного побуту залишалися незмінними впродовж багатьох років і тому не потребували точної анотації. Лише речі, що надійшли за останні десять років, мають дату виготовлення, ім'я автора і власника. Зараз заповнити відсутню інформацію вдається в дуже рідкісних випадках.

Починаючи з 2001 року, в музеї починає розроблятися методика опису предметів. У відповідності з вимогами до заповнення науково-уніфікованого паспорта [3] створюється форма власного уніфікованого паспорта, як друкарський, так і електронний варіант. Кожен науковий співробітник для своєї групи розробляє схему опису. Складність атрибуції українського одягу полягає в тому, що відсутні спеціальні покажчики, а в монографіях присвячених народному одягу (таких як К. Матейко «Український народний одяг», Т.О. Миколаєва «Історія народного костюма») дається докладний опис костюма Полтавського, Київського, Дніпропетровського регіонів. Для прикордонних областей з локальними відмінностями є перерахування складових елементів костюму, без зображень і докладних описів. Тому за консультацією доводилося звертатися до фахівців інших музеїв.

Збірка, речі з котрої надходили у фонд з 1960 р. до цього часу, включає предмети, що датуються здебільшого 1900–1940 роками, рідше – кінцем ХІХ ст. Музейна колекція жіночого народного костюма налічує більше сотні предметів. Вона включає як окремі предмети, так і повні комплекси повсякденного і святкового російського і українського костюмів.

Значне місце в зібранні займає сорочка. В колекції їх – понад 40 одиниць. Колекція сорочок дозволяє отримати досить повне уявлення про різноманітність цього одягу, поширеного в нашому регіоні. Це сорочки з уставками, пришитими як по пітканню, так і по основі тканини, з суцільнокроєними рукавами і на кокетці. З 38 вишиваних сорочок – 29 вишиті хрестом. Сорочок, вишитих більш ранніми техніками «лиштва» і «вирізування», набагато менше – всього 4 одиниці.

З поясного одягу українок є плахти, дерга і більш пізні спідниці, які називали «рясні спідниці» і «спідниці з плісом» [2, с. 119]. Невелика колекція корсеток має однотипний крій і декор, за винятком однієї корсетки, але це особливість місцевого регіону. Юпки представлені всіма видами, поширеними в нашому регіоні: «юпки» на ваті і «холості», «юпочки».

З російського костюму в фондах музею, крім сорочок, поясів і фартухів-завісок є сарафани, привезені з Курської губернії: 4 одиниці з с. Малий Кам'янець Суджанського району (раніше входило до складу Слобідсько-Української губернії), 2 – з Ракитянського району Бєлгородської обл., а також один місцевий з с. Тернова Чугуївського району.

Жіночий костюм з музейної колекції недостатньо добре характеризує локальні особливості двох етнографічних груп: росіян та українців. На жаль, немає повного комплексу українського костюму другої половини ХIХ ст. Відсутні головні убори – для українського жіночого костюма (очіпок і вінок), також немає запаски. Місцевий російський костюм є тільки початку ХХ ст. З російського костюма Курської губернії початку ХХ століття не вистачає елементів головного убору – кокошника, налобника, є тільки позатильник.

Розглянувши етнографічну колекцію в фондах музею, можна зробити висновок, що колекція за своїм складом неповна. Пояснити це можна і невеликою кількістю предметів, і тим, як саме ця колекція формувалася. Викликане це тим, що завдання створення по можливості повної колекції одягу раніше 2000 року перед збирачами не ставилось. Дослідження показали, що колекція вимагає поповнення новими матеріалами.

Незважаючи на це, музейна колекція дає можливість для вивчення традиційного народного жіночого костюму російського і українського населення Слобідської України. А також дозволяє простежити їх зміни з кінця ХIХ до середини ХХ ст. Основна частина колекції походить з Чугуївського повіту та Харківської губернії, значно меншою кількістю речей представлені Полтавська і Курська губернії, які в свій час частково входили до складу Слобідської України.

На нинішньому етапі колекція музею вивчена, складені каталоги предметів та план наукового комплектування.

Поглиблене вивчення музейних колекцій дає можливість створювати нові експозиції та виставки. Саме це стало одним з найважливіших результатів дослідження збірки. Першою етнографічною виставкою, що продемонструвала результати роботи з колекцією стала «Еволюція народних традицій в матеріальній культурі». Основна ідея виставки: на прикладі предметів з колекції музею розглянути зміни, що відбувалися в побуті жителів нашого регіону з середини ХІХ до початку ХХ століття. В експозиції було показано 4 комплекси жіночого народного одягу та один комплекс міщанського вбрання, що демонстрували зміни в цьому одязі з другої половини ХIХ ст. до початку ХХ ст. Вона проіснувала з 2008 по 2012 рр. В цей час продовжувалось комплектування і наукове дослідження зібрання, цей процесс уможливив наступну виставку «Традиційний побут Чугуївщини», котра була відкрита в 2012 році і працює до сьогодні. Вона дозволяє відвідувачам познайомитися з сезонними змінами в жіночому українському та російському одязі. В планах музею доукомплектування колекції необхідними предметами одягу, що дозволить більш повно презентувати відвідувачам традиційне народне жіноче вбрання нашого регіону.

Джерела та література

1. Акт прийому предметів на постійне зберігання № 34, 1973 год [Текст] // Науковий архів Художньо-меморіального музею І. Ю. Рєпіна. – Ф. 10. – Оп. 1. – Спр. 6. – С. 1.

2. Дворникова Н. А. Русские и украинские традиции в одежде населения северо-восточных регионов Украины [Текст] / Н. А. Дворникова // Советская этнография. – 1968. – № 1. – С. 114-121.

3. Про затвердження Порядку занесення унікальних пам'яток Музейного фонду України до Державного реєстру національного культурного надбання. [Електронний ресурс] : наказ № 653 від 25.10.2001 р. / Міністерство культури і мистецтв України. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/466-92-%D0%BF.

4. Поправко Е. А. Музееведение [Текст] : учебное пособие / Е. А. Поправко. – Владивосток : Издательство ВГУЭС, 2005. – 234 с.

5. Юренева Т. Ю. Музееведение [Текст] : учебник для высшей школы / Т. Ю. Юренева – М. : Академический проспект, 2003. – 560 с.

Безматерних Наталія Володимирівна. Колекція жіночого народного одягу в фондах Художньо-меморіального музею І. Ю. Рєпіна (м. Чугуїв): історія формування колекції, проблеми атрибуції [Електронний ресурс] // 20 Сумцовські читання: Музей у глобальному світі: інновації та збереження традицій. - Харків, 2014. - Режим доступу: http://museum.kh.ua/academic/sumtsov-conference/2014/article.html?n=930