Склад інфраструктури Слобідсько – Українського (Українського) військового поселення кавалерії у 1817 – 1857 рр.

УДК 94 (477.54) «1817‑1857»

Бучаста С.І.

Дослідження проблеми створення та розвитку військових поселень в Російській імперії в першій половині XIX століття, в тому числі і на українських територіях, отримало в історичній науці новий імпульс у 1980 - 2000-х роках. Ряд наукових робіт присвячений комплексному вивченню історії територіальних поселень різних родів військ [1]. Серед інших автори розглядають питання будівництва інфраструктури територій округів поселення, дають великий перелік назв будівель і споруд. Однак, системний підхід до розгляду даного питання ще не був зроблений. Метою цієї статті є дослідження складу об'єктів інфраструктури Слобідсько-Українського (Українського) військового поселення кавалерії за функціональним призначенням, що дозволить структурувати масив інформації та уніфікувати дані. У перспективі для оцінки ефективності будівництва важливо буде виявити взаємозалежність призначення будівлі та ступеня її капітальності, технології зведення, поверховості, архітектурно – художнього рішення, розташування в навколишньому середовищі. Дослідження може бути використане для вивчення та атрибуції пам’яток архітектури та містобудування на території колишнього військового поселення у Харківській та Луганській області.

Створення військових поселень у першій третині XIX століття стало логічним продовженням вирішення проблеми розміщення армії в мирний час серед цивільного населення, пошуку форм постою, оптимальних для підтримання боєздатності армії. Оскільки це був новий вид територіального розквартирування військ, перелік будівель за функціональним призначенням, насамперед, мав успадкувати склад полкових слобод та казармених комплексів XVIII сторіччя.

Будівництво полкових слобод, задумане за Петра I як загальнодержавна програма, було реалізовано його послідовниками тільки для гвардійських полків. Побудовані в 1730 – 40-х роках за спеціально розробленими регулярними планами в околицях Санкт-Петербургу вони представляли собою населені пункти сільського типу. На вулицях розташовувалися житлові будинки - зв'язки (світлиці) для нижніх чинів (по 2-4 сім'ї або 4-12 солдатів у кожній), офіцерські будинки, в центрі - полковий двір (штаб), церква, госпіталі, вартові, полкова школа, цейхгаузи, швальні. Бані, стайні, кузні, слюсарні, комори виносились за межі житлової території. До селища прилягали городи, випаси та інші угіддя [2, с. 42-50]. Солдати і офіцери мали право вести своє господарство, займатися городництвом і розведенням дрібної худоби і птиці та для цього будувати малі господарські споруди. У другій половині XVIII століття, з міркувань пожежної безпеки та задля більш тривалої експлуатації, дерев'яні будівлі поступово замінялися кам'яними.

Імператор Павло I віддав перевагу будівництву казарм, оскільки вважав поєднання військових та господарських занять згубним для військової дисципліни та стройової підготовки військ [3, с. 447]. У переліку будівель виникають окремо виділені екзерціргаузи (будинки для вправ) або манежі.

На етапі обговорення майбутньої системи військових поселень А. А. Аракчеєв виступав її противником, насамперед побоюючись негативного впливу сільськогосподарських занять на боєздатність солдата [4, с. 43-44]. Він наполіг на створенні замкнутої одиниці у вигляді округу поселення окремого піхотного або кавалерійського полку. Відмінною рисою аракчеєвської моделі реалізації ідеї військових поселень стала надмірна регламентація і воєнізація всіх сторін життя поселених військ. Певною мірою це торкнулося складу об'єктів інфраструктури - будівель і споруд і так само організації процесу будівництва.

В «Проекті установи про військове поселення регулярної кавалерії» 1817 року [5] обумовлювалося будівництво за рахунок державної скарбниці житлових будинків для поселян-господарів, в яких квартирували і солдати діючого складу, стаєнь для власної худоби і заводських коней, екзерціргаузів для навчання військ, спеціального приміщення для навчального ескадрону кантоністів, кінських заводів для ремонтування кінського складу, запасних хлібних магазинів для зберігання ресурсу продовольства. Більш докладно перелік об'єктів інфраструктури населених пунктів військового поселення кавалерії був визначений в 1821 році спеціальним положенням про кількість, поділ в поселених ескадронах унтер-офіцерів і рядових на взводи і десятки, і розташування їх по домівках [6]. Перевага віддавалася розселенню ескадронів в одному населеному пункті, але допускався також поділ ескадрону на півескадрони, півескадрон і два взводи, або роздільно всі чотири взводи. Від цього залежало кількість і функціональне призначення будівель у селищі. Крім житла для пересічних поселян зводилися ще сім так званих штабних будівель. Облаштування фурштатської рот визначалося таким же порядком, як і поселених ескадронів [7].

Основним типом житла для нижніх чинів як поселеної, так і діючої частини, відповідно до основної ідеї введення військових поселень, був визначений будинок за селянським зразком. Для дотримання пропорцій фасадів встановлювалися висоти фундаменту, стін, розміри вікон і дверей, звисів покрівлі. Внутрішнє планування будинків також узгоджувалося і затверджувалося Головним над військовими поселеннями начальником [8, с. 57].На одному дворі будувалися два будинки («гніздо») для поселянина-господаря та його помічника з резервного ескадрону. У всіх населених пунктах садиба двох суміжних поселенських будинків займала в довжину 50 сажнів (106,5 м), а в ширину по лінії вулиці 25 сажнів (53,25 м) [9]. Земельна ділянка дорівнювала 0,6 га.

За новим проектом будувалися нові і перебудовувалися старі дерев'яні будинки, які розташовувалися фасадами по червоних лініях вулиць. Дворові господарські споруди (комори, хліви, навіси) також були окремими для господаря і резервного. Тут же у дворі за основними будинками міг бути побудований будинок приписного з надкомплектного штату ескадрону. Кожен будинок складався з сіней, комори і двох кімнат, одна з яких призначалася для квартирування діючого солдата. Тобто, об’єднані в одне економічне господарство чотири нижніх чина, при цьому мали свої окремі приміщення для проживання, в тому числі і для своїх сімей. Таким чином, ліквідувалося спільне проживання господарів і постояльців – найгірший досвід постійної повинності. Окремі будинки такого ж зразка будувалися і для інвалідів. Для проживання немічних поселенців будувалися богадільні [10].

 До 1827 року за новими планами були перебудовані, перенесені і заселені господарями, резервними і діючими будинки в селищах 2-ї уланської поселеної дивізії: Артемівське, Новопокровське, Мосьпанове, Бригадирівка, Волохово, Юрченкове, Борщеве, Скрипаєво. У селищі Коробочкине 6 -го округу в 1824-25 роках було побудовано 237 казенних дерев'яних військовопоселенських будинків загальною вартістю будівництва 6701 руб.71 коп. сріблом [11]. Тобто, в середньому на будинок витратили 28,3 рубля. У Чугуєві було побудовано 166 кам'яних будинків, будівництво яких при заготівлі головних будівельних матеріалів і виконанні всіх робіт піхотними батальйонами обійшлися казні 17477 руб. 92 коп. сріблом [12], тобто в середньому на будинок 105,3 руб.

Згодом від будівництва житлових будинків для поселян відмовились, але перепланування населених пунктів тривало шляхом переносу і споруди будинків в тих же формах на нових проектних місцях [13]. На не проектованих вулицях поселянам був даний дозвіл будувати без затверджених фасадів [14].

Як говорилося вище, перелік будівель для кожного населеного пункту на першому етапі організації військових поселень визначався його статусом в ієрархії військового поселення: штаб полку, ескадрону, півескадрону або взводу. Для поселення, де квартирував цілий ескадрон, крім житлових будинків для поселян зводилися ще 7 будинків ескадронного штабу: два будинки для офіцерів (кожен на 8 осіб), два будинки для непоселених унтер-офіцерів і віце-унтер-офіцерів (карабінер - уланів), один будинок для чергового у ескадроні офіцера, ескадронного комітету і для проживання старших вахмістрів і квартирмейстерів поселеного та резервного ескадронів, один будинок для ескадронної школи, з'єднаної з каплицею, і один будинок , в якому знаходяться ескадронні лавки і утримуються ескадронні пожежні інструменти [15, с. 9-13]. Крім того, ескадронному селищу покладався критий ескадронний манеж на два вольта. Штабні будинки розташовувались зазвичай в середині ескадрону на площі.

Розміщення офіцерів у будинках, для них призначених, визначалося особливим положенням «Про розміщення діючих ескадронів квар - тирами у військових поселян свого поселення» до параграфу 23 «Проекту установи про військове поселення регулярної кавалерії» [16]. У полковому штабі «в особливо збудованих для цього будинках» проживали 28 штаб і обер-офіцерів (командир полку, 3 командира трьох діючих дивізіонів, 12 офіцерів шести діючих ескадронів, полковий ад'ютант, квартирмейстер, скарбник, командир поселених і резервних ескадронів, 6 офіцерів з шести поселених і резервних ескадронах, 2 невідлучних членів Комітету полкового управління). У кожному поселеному ескадроні в «особливо збудованих для них будинках» розміщувалися 16 офіцерів (2 ескадронних командира і 8 взводних командирів двох діючих ескадронів, 2 командира і 4 офіцери поселених і резервних ескадронів). Будівлі 1-го поселеного ескадрону зазвичай розташовувалися разом зі штабом, отже, всі офіцери вважалися розміщеними в полковому штабі. Старші вахмістри і квартирмейстери діючих ескадронів розташовувалися в тому будинку, де жили поселені та резервні старші вахмістри і квартирмейстери. Унтер-офіцери, віце-унтер-офіцери і сурмачі діючих ескадронів були на постої в будинках аналогічних чинів поселеної частини. Нерідко під офіцерські квартири займалися відбудовані від скарбниці будинки для поселян.

Два будинки для непоселених унтер-офіцерів за розмірами були розраховані для проживання 64 унтер-офіцерів з поселеного, резервного і двох діючих ескадронів, по 32 в кожному будинку. Будувалися за височайше затвердженим планом. Ці будинки не мали скотних дворів. Замість цього, на всю ширину будинку був влаштований чистий відкритий двір, в кінці якого знаходилися приміщення для навчання людей екзерциціі поодинці і стайня для роз'їздів і патрулів. Унтер-офіцери з кожного будинку утворювали артілі за участю інвалідів і мали артільний город. У разі одруження унтер-офіцер мав право оселитися в окремому покої, або побудувати окремий будинок у визначеному місці за затвердженим планом і фасадом.

Будинок для чергового у ескадроні офіцера, ескадронного комітету та проживання старших вахмістрів і квартирмейстерів поселених, резервних і діючих ескадронів за плануванням був подібний домівкам непоселених унтер-офіцерів. У дворі знаходилися кухня, ескадронні цейхгаузи окремо для кожного ескадрону. Старші вахмістри і квартирмейстери також утворювали артіль.

Приміщення будинку ескадронної школи займали також каплиця, ескадронна караульня і кімната для навчання військових кантоністів ремеслам. На відкритому дворі знаходилася ще одна будівля, в якій було влаштовано посередині велике приміщення для ескадронної швейної майстерні та інших майстрових. Бічні кімнати займали кухня і кімната для сторожів.

У будинку для ескадронних лавок також знаходилися житлові кімнати для орендатора крамниць і інших нестройових чинів діючих ескадронів, слюсарного майстра з учнями, в завідуванні якого знаходились ескадронні пожежні інструменти, а також ескадронного сажотруса і чергових при пожежних конях. У надвірній споруді зберігалися пожежні інструменти і розміщувалися стайні для пожежних коней.

Для розміщення 314 стройових коней двох діючих ескадронів в кожному взводі будувалося дві стайні, всього в ескадронному поселенні - 8. Ще одна стайня для 50 стройових коней резервного ескадрону також будувалася в поселенні. План і опис цих стаєнь був направлений в уланську дивізію у вересні 1819 для того, щоб побудувати їх вже в жовтні того ж року. Кількість стаєнь строго не встановлювалась, і віддавалася на розсуд дивізійного командира. Так у кошторисі на 1823 рік було заплановано по 900 руб. на будівництво в кожному полковому штабі 2 -ї уланської дивізії стайні для 42 офіцерських верхових коней кожна [17]. Кожна стайня повинна була мати караульню для днювальних і магазин для фуражу. Головною вимогою до їх розташування в поселенні була близькість до взводів.

У тому ескадронному селищі, де розташовувався і полковий штаб, затверджений перелік будівель доповнювався корпусом для проживання навчального ескадрону з 200 військових кантоністів старшого віку, шпиталем, будинком командира поселених ескадронів, скарбника, квартирмейстера, аудитора, полкового комітету, казначейства та архіву, будинком для проживання офіцерів зі стайнями, коморами та під'їздами екіпажів, полковою гауптвахтою, полковим цейхгаузом, будинком священика і церковнослужителів, будинком коновала з учнями, будинками бригадного і полкового командирів, флігелями для ад'ютантів і канцелярій [18, с. 56, 59]. Для тимчасового перебування в окрузі поселення імператора і вищого керівництва під час інспекційних поїздок або проведення навчальних маневрів в полкових і деяких ескадронних селищах будувалися спеціальні будинки для приїзду начальників.

Першочерговими об'єктами інфраструктури в ескадронних селищах були запасні хлібні магазини та кінські заводи. Формування запасів хліба, борошна, круп та вівса для стабілізації господарств у неврожайні роки входило в обов'язки самих поселян. Згідно положенням «Проекту установи про військове поселення регулярної кавалерії» 1817 року запасні хлібні магазини будувалися з розрахунку зберігання в них річної норми провіанту для всіх ескадронів і чотиримісячної нормою вівса для заводських і робочих коней. Магазини поділялися на запасні і допоміжні, з яких видавались займи поселянам у натуральній формі [19]. З 1825 року в округах 2–ї уланської дивізії норму провіанту зменшили до восьмимісячної потреби [20]. Запасні хлібні магазини ділилися на три частини відповідно до кількості поселених ескадронів і називалися відділеннями запасного хлібного магазину. Зерно зберігалося в них насипом в рівних за обсягом засіках для зручності обліку. Магазини будувалися з дерева, сирої і обпаленої цегли силами самих поселян. Розташовувалися вони зазвичай в зручному сухому місці на відстані від житлової забудови, щоб уникнути загрози у випадку пожежі.

Кінні заводи були створені для оновлення кінного складу діючих ескадронів. У кожному полку на момент заснування поселення завод становив 27 жеребців і 345 кобил. Згідно «Положення про кінський завод в округах військового поселення легкої регулярної кавалерії» 1821 року для розміщення при кожному ескадроні визначеного числа коней передбачався комплекс будівель: стайня тепла зі стійлами для жеребців, дві стайні з загонами і навісами для кобил, стайня для однорічних лошат з загоном, стайня для дворічних і трирічних лошат, стайня для лошат, призначених на заміну діючим коням, лазарет (стайня) для хворих коней, будинок для проживання офіцера, відповідального за завод і команди, суміщений з аптекою, кузня [21]. Усі будівлі зводилися згідно височайше затверджених планів. Розташовувалися вони на косогорах для забезпечення стоку нечистот та поблизу колодязів або джерел для водопою тварин. Будівництво заводів входило в обов'язки дивізійного командира. За указом 1828 року кінські заводи у всіх полках 2-ї уланської дивізії були знищені. У 2-й кірасирській дивізії склад заводу був залишений в обмеженому числі коней [22]. Будівлі ліквідованих заводів пізніше стали використовуватися для розведення мериносових овець.

Згідно затвердженої імператором 7 березня 1819 року доповіді А. А. Аракчеєва про устрій госпіталів у військових поселеннях кавалерії кожній поселеній дивізії належало мати два госпіталі 1-го класу, кожний з яких обслуговував особовий склад і поселенців двох полкових округів. Кожному округу покладалося 75 місць для хворих. Цим же документом госпіталь 1-го класу на 150 хворих знаходився в Чугуєві, а інший такий же належало заснувати. Госпіталь представляв собою цілий комплекс будівель, де окрім головного лікувального корпусу було близько десяти будинків: житлові будинки для медперсоналу, аптеки, караульні, контори, лабораторії, майстерні, пральні, стайні, льохи, комори [23].

За реформою військових поселень 1827 року в кожному окрузі поселення кавалерійського полку затверджувалась тільки половина госпіталю 1-го класу, тобто будівлі мали будуватися в кожному полковому окрузі, але розраховані були на 75 осіб хворих кожна.

Чисельність культових будівель також розраховувалась. Згідно з «Положенням про церкви військових поселень», затвердженим в червні 1823 року, в кожному окрузі зводилися наступні церкви: головна і цвинтарна церква в місці розташування полкового штабу і 1-го поселеного ескадрону, по одній церкві при ескадронних штабах 2-го і 3-го поселених ескадронів. Кількість каплиць визначалась числом півескадронів і взводних селищ, що розташовувалися окремо від ескадронних штабів [24]. Найчастіше дерев'яні церкви, що залишалися від часів цивільного управління, перебудовувалися і переносилися.

Цегельні заводи створювалися для забезпечення будівництва власним матеріалом. Їх устрій визначався «Інструкцією начальнику цегельного заводу в округах військових поселень» виданою в 1820 році [25]. Будівлі заводу були тимчасовими і знаходилися поблизу кар'єрів з придатною глиною. На території заводу визначалися місця для виїмки глини, її складування, формування цегли-сирцю, сараїв-навісів для її просушування і кам'яних напільних печей для випалу. Також створювалися вапняні, черепичні заводи, діяли каменоломні .

Створення військово-робітничих підрозділів у зв'язку із збільшенням обсягів будівництва, ремонтних робіт і робіт з улаштування інтер’єрів вимагало будівництва комплексів, так званих ділових дворів, до складу яких зазвичай входило кілька майстерень (ковальська, шорня, кравецька, лакувальна, шевська, малярна, теслярська, слюсарна та ін.), казарми, аммунічники, лазні, сараї для обозу, будови для молотильної машини і крупорушки [26]. Волові парки і кінно-робочі команди, створювані для забезпечення потреби в транспорті для перевезення сільськогосподарської продукції та будівельних матеріалів, також забезпечувалися будівлями для функціонування.

Заїжджі двори представляли собою будинки військових поселян, які замість занять сільським господарством отримували дозвіл на заняття торгівлею і утриманням заїжджого двору.

Для охорони найбільш важливих об'єктів і підтримання порядку в населеному пункті будувалися гауптвахти, будки для охоронців (будочників) і плац-форми для караулів згідно «Правил про устрій міст і селищ» затверджених наказом імператора 13 грудня 1817 року [27, с. 908-913].

Колодязі в населених пунктах влаштовувалися так, щоб внутрішня і зовнішня частина зрубу становила не менше людського росту. Для водопою коней та худоби при кожному з них влаштовувалася дерев'яна колода з цвяхом для випуску нечистої води. У разі нестачі дерева на споруду зрубів на поверхні колодязів дозволялося використовувати хворостяні тини [28]. Традиційні для Слобідської України високі стовпи з колодами для підняття води мінялись у міру зношування на більш технологічні, на думку керівництва, металеві колеса з валом. Вся конструкція накривалася дахом на стовпах [29, с. 910].

Слід зазначити, що начальник військових поселень І. О. Вітт, який розробив більш економічний сценарій створення поселень, в записці «Про поселення 3-ї кірасирської дивізії» у листопаді 1821 року пропонував по суті той же функціональний перелік будівель: ескадронні школи, будинки для офіцерів і військових поселян, будинки для непоселених унтер-офіцерів, стайні, кінські заводи, кінські лазарети, хлібні запасні магазини, тимчасові госпіталі та манежі [30, с. 338-339]. Але їх чисельність і розподіл по населених пунктах були іншими.

У затвердженому для поселення піхоти «Положенні про розділення в поселеній роті унтер-офіцерів і рядових на відділення та десятки, і розташування їх по домівках» було визначено практично той же функціональний перелік ротних штабних будівель: два будинки для непоселених унтер-офіцерів і єфрейторів; один будинок для чергового роти офіцера, ротного комітету і проживання фельдфебеля і каптенармусу; один будинок для ротної школи з'єднаний з каплицею; один будинок ротних крамниць і ротних пожежних інструментів [31]. Тому, твердження, яке зустрічається в науковій літературі, що в поселеннях кавалерії було вирішено будувати тільки найнеобхідніші будівлі неточне. Законодавчо було визначено однаковий склад будівель для ротних та ескадронних штабних селищ.

В «Положенні про поселення регулярної кавалерії» 1827 року встановлювався остаточний список «будов, необхідних для первинного облаштування діючих ескадронів» [32, с. 38-39] в складі: будинки для проживання офіцерів, будинки для непоселених чинів, ескадронні комітети, ескадронні манежі і стайні, хлібні запасні магазини. В полковому штабі будувались: будинок для полкового командира, будинок для комітету полкового управління і для приміщення командира поселених ескадронів, госпіталь, манеж, полковий цейхгауз, стайні для офіцерських коней. Причому, діючі частини поселень полку наказувалося вводити в округ не раніше, ніж буде відбудована інфраструктура. Крім того, в положенні обумовлювалося існування в кожному окрузі ескадронних шкіл для навчання кантоністів середнього та старшого віку, хлібних запасних магазинів, будинків для нестройових класних чинів.

Викликане реформою збільшення числа поселян - господарів у ескадронах і подальше за цим збільшення території округів кавалерії в 1829 році [33] і числа населених пунктів викликало деякі зміни в системі створення необхідної інфраструктури. Відділення в 1832 році поселеної частини від діючої і створення в 1836 році господарських округів призвело до збільшення числа об'єктів будівництва для забезпечення господарської частини, а так само до зміни функціонального призначення деяких будівель. Ескадронні комітети перетворювалися на волосні, кінські заводи використовувались як вівчарські ферми, ескадронні лавки скасували у зв’язку з розвитком мережі приватних, для яких будували торгові ряди. Ремонтувалися отримані від цивільного відомства і будувалися нові млини.

З 1835 року відновлюється будівництво в полкових округах Українського військового поселення шкіл, казарм і допоміжних будівель для кантоністів кавалерійських навчальних ескадронів і артилерійських батарей, сформованих на підставі височайше затвердженого про них положення для комплектування полків резервних корпусів унтер-офіцерами і артилерійських батарей - феєрверкерами [34, с. 871-875].

У 1841 році ліквідація резервних ескадронів і введення в округи на їх місце непоселених військових частин (1-а бригада 6-ої легкої кавалерійської дивізії і 6-ої кінно-артилерійської бригади артилерійські батареї № 11 і 12) привело до зміни функціонального призначення деяких будівель, збільшення кількості аммунічників, лазень, кухонь, пекарень та ін., але основний функціональний перелік будівель поселених частин залишався тим же. Для потреб непоселених частин силами військового поселення за межами своїх територій, в селищах цивільного відомства будувалися необхідні споруди - плотові та земляні манежі і порохові погреби, плотові стайні на 45 коней з аммунічниками, плотові сараї для обозу і парку, плотові караульні [35].

Для підготовки досвідчених в сільському господарстві старших і молодших вахмістрів і єфрейторів у волостях і селищах, які могли б бути корисними керівниками військових поселян у всіх галузях сільського господарства відповідно до клімату і властивостей місцевості в 1842 році в Чугуєві при штабі 5-8 округів була створена землеробська школа [36, с. 39]. Комплекс школи включав 13 будівель: фахверкову казарму для 32-х вихованців, два дерев'яних будинки для проживання командира школи та агронома, фахверкову кухню з похідним льохом і зрубом для криниці, два льодовика і дві фахверкові зв'язки, одна з яких призначена була для нижніх чинів та вихованців з військових поселян, які прибули на літо, фахверковий навіс для зберігання землеробських знарядь і сарай на 18 пар волів, два фахверкових сараї для дрібної худоби і птиці, молотильний сарай і кам’яну кузню із слюсарнею [37].

Ведення в округах кірасирської дивізії громадської оранки сприяло будівництву службових споруд при громадських токах: вартових, комори, будови для молотильної машини та ін..

Створення замкнутих в економічному відношенні округів військових поселень означало, по суті, перетворення інфраструктури території в цілому. Тому одним з першочергових заходів став розвиток мережі комунікацій - доріг, мостів, загат, що забезпечували зв'язки структурно - просторових перетворень. Прокладені через округи раніше державні поштові дороги зі своєю інфраструктурою у вигляді поштових дворів, станцій, застав, переправ, верстових стовпів залишались у віданні Управління шляхів сполучення. Частина старих поштових трактів була передана поселенню і отримала назву великих проїзних доріг. Вони вели через округ в інші губернії. Їх будівництво визначалося правилами від 13 грудня 1817 року та 4 травня 1819 року [38, с. 134-135]. Ширина дороги становила 30 сажнів, в які входив безпосередньо сам проїзд, канави обабіч для стоку води, алеї дерев, узбіччя для складування будматеріалів, організації об'їзду, прогону худоби. Полотно дороги вирівнювалося з невеликим підвищенням в центрі і утрамбовувалось. Ширина самого проїзду встановлювалася від 5 сажнів при сухому і твердому ґрунті до 10 сажнів при м'якому глинистому і чорноземі. Ширина мостів, гребель і загат складала 4 сажні. Настил мостів виробляли з тесаних колод. Перевози влаштовувалися на човнах, барках або плотах, але обов'язково з настиланням всієї поверхні. Для прокладання доріг через яри іноді використовували засипку яру землею з попереднім прокладанням на його дні так званої «сухої труби» - або дощової каналізації у вигляді цегляної галереї.

Ширина канав варіювалася від 1,5 аршинів до 2,5 сажнів в залежності від м'якості ґрунту і його вологості. Для спуску води з канав вздовж дороги рилися поперечні бокові канави. Через всі ці канави при необхідності робили містки.

В якості дерев для алей вибиралися липа, осика, береза ​​і інші дерева з ближнього лісу. У степових районах використовувалася верба звана лозою. Перше дерево знаходилося в 1,5 сажнів від зовнішнього борту канави, а інший ряд в 2 сажнів від першого, щоб повітря мало вільну циркуляцію і дорога не надто була затемнена. У степових місцях для вказівки дороги в зимовий час влаштовувалися через кожні 100 сажнів кам'яні або глиняні знаки, іноді насипалися піраміди з землі з обкладкою дерном.

Ширина полотна комунікаційних доріг, що з'єднували полкові та ескадронні населені пункти, становила від 8 до 10 сажнів. З обох сторін дорога обкопувати двома канавами шириною 2 аршини, відстань між ними становила 5 аршин. У цьому проміжку висаджувалися дерева на відстані 5 сажнів один від одного. За своїми характеристикам комунікаційні дороги не поступалися поштовим і іноді змінювали свій статус і передавалися в земське управління. Багато мандрівників воліли їхати не великими поштовими, а дорогами військового поселення, тим більше що проїзд ними коштував дешевше. У листопаді 1819 року А. А. Аракчеєв настояв на вирівнянні плати за проїзд.

Польові дороги до лісів і полів залишалися без змін, але підтримувалися в робочому стані. В якості покажчиків відстані між поштовими станціями, перехресть напрямків, населених пунктів, меж округів і губерній встановлювалися вздовж доріг кам'яні і дерев'яні стовпи. Дороги в поселеннях будувалися і обслуговувалися силами військових поселян, для поштових доріг залучалися також жителі прилеглих казенних селищ.

Таким чином, можна зробити висновок, що склад інфраструктури військових поселень був встановлений законодавчо в переліку, який забезпечував виконання завдань, поставлених перед військовими поселеннями. Уніфікований залежно від статусу населеного пункту як штабу відповідного рівня, він в основному збігався як в поселеннях піхоти, так і в поселеннях кавалерії. Реформування поселень призвело до деякої зміни призначень будівель, але в цілому їх склад залишався таким же до скасування військових поселень. Перелік не був статичним, змінювався в міру необхідності.

Література

1. Блашков Ю. А. Военные поселения на территории Белоруссии в первой половине XIX века: дисс… канд. ист. наук: 07.00.02. – Минск, 1984. – 218 с.; Кандаурова Т.Н. Херсонские военные поселения. 1817 – 1832 гг. (Административно-хозяйственная структура): автореф. дисс. на соискание научн. степени канд. ист. наук: спец. 07.00.02. «История СССР» / Т.Н. Кандаурова. – М., 1989. – 25 с.; Колєватов О. О. Слобідсько-Українські військові поселення російської армії в 1817-1832 рр.: адміністративно-господарська структура: Дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Чернігівський держ. педагогічний ун-т ім. Т.Г.Шевченка – Чернігів, 2007. – 271арк. – Бібліогр.: арк. 175 – 210.; Цубенко В. Л. Військові поселення кавалерії на території України: особливості та загальні тенденції існування: [монографія] / В.Л. Цубенко. – О. : Астропринт, 2008. – 456 с.; Ячменихин К. М. Армия и реформы: военные поселения в политике российского самодержавця / К.М. Ячменихин. – Чернигов, 2006. – 445 с. та ін. 2. Три века Санкт-Петербурга: энцикл.: В 3 т. – СПб.: Филол. факультет С.-Петерб. гос. ун-та, 2001. Т. 2: Девятнадцатый век, кн. 3. К-Л. [гл. ред. В.В. Яковлев ] – 2004. – 680 с. 3. Столетие Военного министерства : 1802-1902/ гл. ред. ген. от кавалерии Д.А. Скалон. – СПб.: тип. т-ва М.О. Вольф , 1902-1914. –  Т. 7: Главное инженерное управление. ч. 1. [Царствование Императора Александра I : исторический очерк / сост. И. Г. Фабрициус сост. Г.С. Габаев. – СПб.: тип. Спб. акц. о-ва печ. и писчебум. дела в России "Слово", 1902. - 652 с. 4. Ячменихин К. М. Алексей Андреевич Аракчеев // Вопросы истории. – 1991. – № 12. – С. 37-50. 5. ЦДІА України у м. Києві, ф. 1314, оп. 1, спр. 3, арк. 19-49 зв. 6. Положение о числе,  разделении в поселенных эскадронах унтер-офицеров и рядовых на взводы и десятки, и о расположении оных по домам (Проекта Учреждения о поселении кавалерии § 7). СПб., Типография Штаба Отдельного корпуса военных поселений, 1821 год. // Разные положения о военном поселении. Книга вторая. – Б/м, б/г – С. 4‑13. 7. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі – ЦДІА України у м. Києві), ф. 1352, оп. 1, спр. 15, арк. 221. 8. Бучаста С. І. Початок створення інфраструктури міста Чугуєва як центру військового поселення (1817-1826 рр.) / Бучаста С. // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. – Вип. 28. – Переяслав-Хмельницький, 2012. – С.54-61. 9. Російський державний військово-історичний архів (далі – РДВІА), ф. 1073, оп. 1, спр. 16, арк. 53-53 зв. 10. Там само, ф. 405, оп. 1, спр. 51, арк. 733 зв.-734. 11.  Там само, ф. 1073, оп. 1, спр. 16, арк. 1. 12. Там само, арк. 44 зв.. 13. Там само, ф. 405, оп. 2, спр. 1469, арк. 111 зв.. 14. ЦДІА України у м. Києві, ф. 1352, оп. 1, спр. 104, арк. 182-183, 203-204. 15. Положение о числе,  разделении в поселенных эскадронах… 16. РДВІА, ф. 405, оп. 1, спр. 108, арк. 17-19. 17. Там само, спр. 141, арк. 422. 18. Бучаста С.І. Початок створення  інфраструктури… 19. РДВІА, ф. 405, оп. 2, спр. 155, арк. 58. 20. Положение о запасных хлебных магазейнах в округах военного поселения 2-й Уланской дивизии. Печатано 1825 года августа 12 дня. // Разные положения о военном поселении. Книга вторая. – Б/м, б/г. 21. ЦДІА України у м. Києві, ф. 1353, оп. 1, спр. 15, арк. 27 зв.-29. 22. РДВІА, ф. 405, оп. 2, спр. 1462, арк. 7 зв.- 8.  23. Там само, оп. 1, спр. 51, арк. 291, 841. 24.  ЦДІА України у м. Києві, ф. 1352, оп. 1, спр. 398, арк. 8-15. 25. Инструкция начальнику кирпичного завода в округах военных поселений // О военном поселении. – Книга четвертая. – Б/м, б/г. – С. 1-22. 26. ЦДІА України у м. Києві, ф. 1353, оп. 1, спр. 540, арк. 281 зв.-282, 293 зв.-294, 307 зв.-308. 27. Полное Собрание Законов Российской Империи. Собрание первое. – Т. XXXIV. – СПб.: Типография II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. – 836 с. 28. ЦДІА України у м. Києві, ф. 1323, оп. 1, спр. 3, арк. 175 зв.-176. 29. Полное Собрание Законов Российской Империи. Собрание первое. – Т. XXXIV… 30. Записки по военно-поселенной организации генерала графа Витта // Документ. Архив. История. Современность: сб. науч. тр. Вып. 13. – Екатеринбург: Изд-во Уральского университета, 2013. – С. 323-345. 31. Материалы для истории военных поселений. . – Б/м, б/г. – С. 1-63. 32. Положение о военном поселении регулярной кавалерии. – СПб.: Типография Главного Штаба Его императорского величества по военному поселению, 1827. – [8], 77 с.; 12. 33. РДВІА, ф. 405, оп. 2, спр. 1462, арк. 4 зв.-5.  34. Полное Собрание Законов Российской Империи. Собрание первое. – Т. XI. – СПб.: Типография II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. – 895 с. 35. ЦДІА України у м. Києві, ф. 1353, оп. 1, спр. 587, арк. 59 – 60 зв.; 22-23. 36. Цубенко В. З історії військово-господарських формувань в Україні: Новоросійське (Херсонське) військове поселення кавалерії. 1817−1857 рр. Монографія. − Одеса: Оптимум, 2006. − 216 с. 37. ЦДІА України у м. Києві, ф. 1323, оп. 1, спр. 344, арк. 157 зв.-158. 38. Полное Собрание Законов Российской Империи. Собрание первое. Общее приложение к собранию – Т. XL. – СПб.: Типография II Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1830. – 631 с.

С. І. Бучаста

СКЛАД ІНФРАСТРУКТУРИ СЛОБІДСЬКО – УКРАЇНСЬ­КОГО (УКРАЇНСЬКОГО) ВІЙСЬКОВОГО ПОСЕЛЕННЯ КАВАЛЕРІЇ У 1817 – 1857 РР.

Стаття присвячена проблемі створення та розвитку інфраструктури Слобідсько-Українського (Українського) військового поселення кавалерії у 1817 – 1857 рр. Опираючись на законодавчі документи та архівні джерела, автор встановлює перелік будівель та споруд за функціональним призначенням, що в основному збігався з таким у поселеннях піхоти. Реформування військових поселень привело до зміни призначення деяких будівель, але в основному перелік оставався таким до ліквідації поселень у 1857 році.

Склад інфраструктури населеного пункту був уніфікований відповідно до його статусу взводного, півескадронного, ескадронного або полкового штабу та повинен був забезпечити виконання основних завдань та гарантії для населення у відповідності до головної цілі введення військових поселень – переведення армійських частин на самозабезпечення за рахунок території дислокації.

Ключові слова: інфраструктура, військові поселення, перелік будівель та споруд.

С. И. Бучастая

Статья посвящена проблеме создания и развития инфраструктуры Слободско-Украинского (Украинского) военного поселения кавалерии в 1817 - 1857 гг. Опираясь на законодательные документы и архивные источники, автор устанавливает перечень зданий и сооружений по функциональному назначению, который в основном совпадал с таковым в поселениях пехоты. Реформирование военных поселений привело к изменению назначения некоторых зданий, но в основном перечень оставался таким же до ликвидации поселений в 1857 году.

Состав инфраструктуры населенного пункта был унифицирован в соответствии с его статусом взводного, полуэскадронного, эскадронного или полкового штаба и должен был обеспечить исполнение основных задач и гарантии для населения в соответствии с главной целью введения военных поселений - перевод армейских частей на самообеспечение за счет территории дислокации.

Ключевые слова: инфраструктура, военные поселения, перечень зданий и сооружений.        

S. I. Buchasta

INFRASTRUCTURE OF SLOBIDSKO-UKRAINIAN (UKRAINIAN) MILITARY SETTLEMENT OF CAVALRY IN 1817 - 1857.

The article is devoted to the problem of creation and development of infrastructure of Slobidsko-Ukrainian (Ukrainian) military settlement of cavalry in 1817 – 1857. On the basis of the legislative documents and archival sources, the author establishes a list of buildings and facilities on a functional purpose: residential houses for soldiers, officers of different ranks and other settlement ranks, staff houses, schools, shops, hospitals, riding-halls, churches and household buildings - stables, warehouses for storage of bread, weapon, military uniform, accoutrement, etc. Infrastructure of the military settlements of cavalry was basically identical with those in the settlements of infantry.

In addition to residential, administrative and public building economic institutions were created in the districts to contribute the economic efficiency of settlements. Stud farms for modernization of the squadrons were a complex of buildings for management and treatment of animals. Brick, tile and limestone factories were built as temporary structures for production of local materials. Business courtyards of working places were combinations of production premises, workshops, barracks, warehouses, etc. Ox and horse-working parks were built in the premises for animals, various warehouses and barracks. Development of communications network, roads, bridges, log-roads became one of the priority activities.

Reforming of the military settlements led to the change of purpose of some buildings, but mostly they remained the same to the liquidation of settlements in 1857.

Infrastructure of the settlement was unified in accordance with its status as a platoon, half squadron, squadron or regimental headquarter. It was also intended to provide the basic needs and guarantees for citizens in accordance with the main purpose of military settlements establishment – change of army troops on self-reliance at the expense of the territory of dislocation.

Key words: infrastructure, military settlements, list of buildings and facilities (structures).

Бучаста Світлана Іванівна

аспірант кафедри історії і культури України Державного вищого навчального закладу «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», директор Комунального закладу «Художньо-меморіальний музей І.Ю. Рєпіна» Харківської обласної ради; e-mail: buchasta@rambler.ru; телефон моб. 0506693680.

Склад інфраструктури Слобідсько – Українского (Українського) військового поселення кавалерії у 1817 – 1857 рр./ Бучаста С. // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (Історичні науки. Історія України. Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни). – № 7, 2014. – С. 104 – 117.

Категория: