Г.Є. Свистун. Конструктивні особливості салтівської оборонної лінії Мохначанського городища

Опубліковано в: Археологічний літопис Лівобережної України. – 2001 – № 2. – С. 117 – 119.

Городище біля с. Мохнач Зміївського району Харківської обл. має складну систему захисних споруд з п'яти ліній оборони, час зведення та конструктивні особливості яких на сьогодні все ще ставлять чимало завдань перед дослідниками. З метою вирішення цих проблем Се­редньовічна археологічна експедиція Харківського держпедуніверситету в 2000 р. провела дослідження ряду захисних ліній. У результаті робіт, проведених на четвертій (з півдня) лінії оборони, були виявлені залишки складної інженерної споруди у вигляді нижньої частини стіни, яка збереглася до висоти близько 2,5 м, з нахилом зовнішнього схилу в 27°, внутрішнього — 14°. Ширина берми складала 13 м. Вона мала невеликий ухил зі зниженням рівня у бік рову, з перепадом висот близько 1,5 м на всій протяжності. У стратиграфії берми простежені змішані нашарування глини та чорнозему завтовшки близько 0,3 м, які утворилися, скоріше за все, при спорудженні рову. Стіна складається з двохпанцерної безфундаментної конструкції з внутрішньою змішаною засипкою, яка містить шину, попіл, чорнозем та дрібний щебінь (рис.1). Останній є будівельним сміттям і засвідчує про обробку каміння на місці, у процесі будівництва.

     У нижню частину засипки горизонтально були впущені колоди у перпендикулярному на­прямку відносно повздовжньої осі валу. Вони були розташовані зі зміщенням на різних рівнях, утворюючи (у профілі) своєрідний шаховий порядок. Залишається нез'ясованим призначення знайдених біля внутрішньої стінки внутрішнього панцира дерев'яних паль діаметром 0,10-0,15 м та довжиною 0,5-0,6 м, що були розташовані у горизонтальній чи похилій площині.

     Вивчення даного фрагмента оборонної лінії дає можливість краще зрозуміти техніко-конструктивні уявлення будівельників Мохначанської фортеці, відзначити загальні риси, що зближують дану пам'ятку з іншими укріпленими пунктами Хозарії, а також вказати відмінні особливості, які виділяють його із загального ряду.

     До таких особливостей можна віднести наявність вищезгаданої дерев'яної внутрішньовальної конструкції. Хоча залишки подібних фортифікаційних елементів простежені на ряді городищ даного періоду1, виявити їх конструкцію вперше вдалося лише при дослідженні Маяцької фортеці2. Д. Васілєва пояснює наявність дерев'яних конструкцій необхідністю надання стійкості споруді при тонких щитах відносно товщини засипки. Досліджена оборонна лінія Мохначанського городища не відповідає даній концепції.

Пояснення наявності внутрішньовальної дерев'яної конструкції потрібно, на наш погляд, шукати у локальних особливостях будівельної техніки різних регіонів Хозарії.

     За класифікацією городищ Г.Є.Афанасьєва, укріплення салтово-маяцької культурної (далі — СМК) спільноти поділяються на чотири типи "за двома ознаками — плановій структурі оборонних споруд в порядку їх ускладнення та використаними будівельними прийомами і матеріалами"3. Крім того, існує пряма залежність вищезгаданих чинників від місцерозташування городищ у долинах річок.

Безсумнівним є те, що внутрішньовальні конструкції були призначені для утримання тиску засипки на панцир і запобігали розповзанню валу. Аналогічне вирішення проблеми можемо спостерігати, наприклад, на городищах поблизу сс. Велике Городище та Афоньївка4, де внутрішньовальні конструкції належать до раннього залізного віку. Загальновідоме їх широке ви­користання на слов'яно-руських городищах5. Тому наявність внутрішньовальних конструкцій не можна вва­жати визначальним фактором будівельної техніки СМК спільноти. Вони можуть бути результатом як дифузії культур, так і впливу природно-кліматичних факторів, бо в подібних умовах мешкання виникають схожі риси у різних культурних спільнот.

     Панцирі лінії оборони, що розглядається, відрізнялися один від одного за конструкцією. Внутрішній був зведений на дещо вирівняному похованому ґрунті. Зовнішній — розташований на перевідкладеному ґрунті, який містив глиняні лінзи, перекриті прошарком чорнозему. Перевідкладення можуть бути залишками більш ранньої оборонної лінії, хоча не виключена мож­ливість прагнення будівельників зрівняти таким чином-будівельний майданчик, який має ухил в бік рову. Прагнення додатково закріпити зовнішній панцир від сповзання по схилу виявляється також і в наявності підсипки із його зовнішнього боку, яка складалася з прошарків глини та чорнозему, що чергувалися, на висоту до двох рядів кам'яної кладки. У зв'язку з цим є підстави для міркування, що початкове положення зовнішнього панцира було приблизно на 0,5 м ближче до внутрішнього: у розрізі валу чітко виділяється межа внутрішньої засипки з глини, що відстоїть від внутрішнього бо­ку панцира на вказану відстань (рис.1).

     Основа зовнішнього панцира складалася з брил рваного каміння, а в його нижній частині більшість становили кам'яні тесані блоки. Їхні розміри: 0,6-0,8 х 0,3-0,5 х 0,25-0,3 м. Деякі з них мали невеликі похилі зрізи на верхній грані. Аналогічні зрізи зафіксовані на Правобережному Цимлянському городищі6 В.С. Фльоров

С. 117

робить припущення, "що вони призначалися для "відкидання" дощових вод, що скочувалися по стіні (аналогічні виступи широко використовуються і в сучасних будинках). Це припущення підтримала і болгарський архітектор Д. Васілєва7, Певно, таке ж призначення вони мають і на Мохначанському городищі.

     Блоки були щільно підігнаними один до одного без застосування зв'язуючого розчину. Спосіб кладки в повному обсязі відновити важко через погану збереженість споруди, однак чітко простежуються ряди з положенням блоків як "тичком", так і "ложком". Така техніка кладки була характерною для більшості кам'яних фортець Хозарії. Параметри блоків мають найбільшу схожість з блоками Правобережного Цимлянського і Хумаринського городищ8, відображаючи певну стан­дартизацію розмірів. Деяка різноманітність параметрів є ще одним свідченням того, що оббивка блоків велася одночасно із процесом кладки на місці робіт9.

      Внутрішній панцир складався з рваного каміння, хоча в ньому містилися окремі тесані плити, що відрізнялися за своїми розмірами від описаних раніше. Простір між цим камінням заповнювався глиною та дрібним щебенем, потім насичувався водою і підлягав трамбуванню, що надавало монолітності даній конструкції.

     Необхідно також зазначити наявність в міжпанцирній забутовці трьох чітко виражених прошарків. Нижній з них складався із суміші шини, пропеченої глини та чорнозему. Середній прошарок в основному був чорноземний, Верхній включав до свого складу дрібний щебінь. Він починався на рівні нижнього ряду блоків зовнішнього панцира. Прошарковість засипки свідчить про заповнення міжпанцирного простору поетапно, в процесі нарощення у висоту споруди.

     Зверху земляного насипу валу простежені залишки верхньої дерев'яної стіни. Її наявність підтверджується наявністю стовпових ямок з залишками дерев'яних стовбурів діаметром 0,30-0,35 м. П'ять із шести виявлених ямок розташовувались на відстані 5 — 6 м одна від одної. Тільки між ямками №5 і №6 відстань складала близько 2,5 м. Вони мають заокруглену в плані форму. Більшість ямок були продовгуватими. На дослідженій ділянці стовпи дерев'яної стіни закріплю­вались зовні кам'яною досипкою. Всередині, ймовірно, стіна мала пандус.

     Залишки дерев'яної стіни, яку прослідковано по гребеню валу, свідчать про використання в її основі стовпової конструкції, що складалася Із вертикально вкопаних стовпів, між якими закладалися колоди в горизонтальному положенні. Вкопані у землю стовпи необхідно було періодично заміняти, в той час як горизонтально закладені між ними колоди ще годилися до експлуатації. Це і пояснює наявність подвійних (овально-витягнутих) стовпових ямок, які мали різну глибину залягання дна.

     Стовпова конструкція має певну схожість з роменською технікою фортифікації, для якої вона була характерною ознакою10. Необхідно також зазначити думку М.П. Кучери, що стіни стовпової конструкції більш підходили до валів зовнішніх оборонних ліній11. На Мохначанському городищі розглянута нами лінія оборони також є однією із зовнішніх, Тоді, при такому розумінні загальної конструкції, нижня частина стіни, що складається з кам'яних панцирів із засипкою, скоріше за все. належить до так званих "одежд крутостей", які призначені для стримування насипу валу. В цьому випадку нижню частину конструкції потрібно сприймати не як стіну, а саме як вал, укріплений внутрішньою дерев'яною конструкцією і підтриманий "одеждами"12.

С. 118

Г.Є. Афанасьєв також схиляється до інтерпретації захисних споруд городища Мохнач, а також Коробових Хуторів та Дмитрівського, як валів з "одеждами крутостей"13.

Належність нижньої частини стіни, що складалася з панцирів із засипкою, СМК спільноті сумнівів не викликає. Верхня стовпова конструкція, хоча й має широке розповсюдження на слов'яно-руських городищах. не є винятком на городищах СМК спільноти. На Вовчанському городищі В.В. Колодою зафіксовані на одній із зовнішніх захисних ліній, у верхній її частині, залишки чотирьох стовпових ямок, що були виявлені у вертикальному перетині траншеї14. Культурно-хроно­логічна інтерпретація цієї пам'ятки не викликає у дослідників сумнівів щодо його належності до СМК спільноти.

Належність стовпової конструкції Мохначанського городища СМК спільноті підтверджується знахідками з культурного шару розкопу, який містить винятково салтівські матеріали (сер. VIII - сер. Х ст.) за повної відсутності будь-яких роменських знахідок.

Дослідження захисних споруд приводять до висновку, що укріплення Мохначанського городища мають риси одразу третього і четвертого типів, за Г.Є. Афанасьєвим. Використання рельєфу місцевості у плануванні захисних споруд, наявність двохпанцерної конструкції стін із засипкою відносять цю пам'ятку до третього типу, а використання кам'яних блоків зближує її з четвертим типом.

Проаналізувавши конструктивні особливості залишків захисної лінії, пропонуємо її можливу реконструкцію (рис.2).

Так як загальна товщина стін на сьогодні складає близько 5 м та існують ознаки сповзання зовнішнього панцира в бік рову, є підстави припустити, що первісна товщина стіни становила приблизно 4,5 м. Зовнішній панцир являв собою кам'яну кладку до трьох рядів, яка стримувала зовнішній схил валу від розповзання. Верхня частина стіни мала пандус з внутрішнього боку конструкції. Дерев'яна частина стіни мала, ймовірно, бійниці у вигляді вирізів між суміжними закладними колодами. Загальна висота стіни досягала близько 5м.

Література

1. Афанасьев Г.Е. Население лесостеплой зоны бассейна Среднего Дона в VІП-Х веках (аланский вариант салтово-маяцкой культуры) // Археологические открытия на новостройках. — Москва: Наука, 1987. — Вып. 2, -С. 88-132.

2. Василева Д. Конструкция и техника постройки стен Маяцкого городища // Маяцкий археологический комплекс: Труды сов.-болг.-венгерской зкспедиции. — Москва: Наука, 1990. –С. 218-233.

3. Афанасьєв Г.Е. Население лесостепной зоны... — С.89.

4. Там само. – С. 83,

5. Кучера М.П. Слов'яно-руські городища VПІ-ХII ст. між Саном і Сіверським Дінцем. — Київ: видання ІА НАНУ, 1999.

6. Флёров В.С. Правобережное Цимлянское городище в свете раскопок в 1987-1988, 1990 гг. //МАИЭТ. - Симферополь: Таврия, 1994. — Вып. ІV. — С. 449-450 – Рис. 4.

7. Там само. —С. 450.

8. Там само. — С. 450; Биджиев Х.Х. Хумаринское городище,—Черкесск, 1983.- С. 17.

9. Плетнёва С.А. Правобережное Цимлянское городище - Раскопки 1958-1959 гг. // МАИЭТ. —Симферополь: Таврия, 1994. —Вып. ІV. — С. 277.

10. Кучера М.П. Слов'яно-руські городища VІІІ-ХII стст. між Саном і Сіверським Дінцем — С. 83.

11. Там само. — С. 82.

12. Теляковский А. Фортификация. — Часть 1: Полевая фортификация. — СПб., 1852. —С. 7-9.

13. Афанасьев Г.Е. Население лесостепной зоны... С.11З.

14. Колода ВВ. Отчёт об археологических исследованиях Средневековой экспедиции Харьковского Госпедуниверситета в г. Волчанске в 1994 г.—Машинопись - Харьков, 1995 //Архів НДЛ ХДПУ. — Табл. ХVІ, XVII.

 

КОНСТРУКТИВНЫЕ ОСОБЕННОСТИ САЛТОВСКОЙ ОБОРОНИТЕЛЬНОЙ ЛИНИИМОХНАЧАНСКОГО ГОРОДИЩА

Резюме

В статье рассматриваются результаты исследований салтовской оборонительной линии Мохначанского городища. Анализируются строительные приемы и архитектурные традиции. Предлагается возможный вариант реконструкции крепостного сооружения.

15.02.2001.

С. 119

Ілюстрації:

Рис.1. Мохначанське городище. План і перетин салтівського валу. Умовні позначення: 1-каміння; 2- дери;  3 — попіл та глина; 4 — випалена глина. 5 — чорнозем; 6 — дерево; 7 — передматерик.

Рис.2. Мохначанське городище. Реконструкція салтівського валу.

 

Опубликовано в: Археология восточноевропейской лесостепи: Вып. 14: Евразийcкая степь и лесостепь в эпоху раннего средневековья. Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 2000.— 152 с: ил., С. 111 – 119.

Категорія: