Містобудівний досвід військових поселень І-ої половини ХІХ сторіччя у Харківській губернії (історичний аспект)

УДК 94(477.54)

Бучаста С. І. Містобудівний досвід військових поселень I-ої половини XIX сторіччя у Харківській губернії (історичний аспект). Історичний досвід і сучасні тенденції розвитку архітектури, дизайну, містобудування та образотворчого мистецтва: збірник наукових праць за матеріалами Всеукраїнська наукова конференція молодих вчених, аспірантів та студентів (м. Полтава 19–21 травня 2014 р.). Полтава: ПолтГТУ, 2014. С. 3–6.

         У статті на основі аналізу архівних та рідкісних бібліографічних джерел відслідковуються зміни у містобудівному устрої значної території округів військового поселення кавалерії у Харківській губернії в першій половині XIX сторіччя, визначаються засади створення нової інфраструктури населених пунктів.

Ключові слова: військові поселення кавалерії, округ, ескадронне селище, регулярне планування, інфраструктура.

Історія військових поселень, створених в Російській імперії на початку XIX століття з метою економії державних коштів на утримання армії, комплексно досліджується з 1991 року. По-новому осмислюються питання соціального стану військових поселян, розвитку селянського господарства, економічної ефективності військовопоселенної організації військ та інші [1]. Однак проблема зміни традиційного культурного ландшафту великих територій військових поселень і наслідків таких трансформацій вимагає окремого міждисциплінарного дослідження. Метою даної статті є дослідження історичних фактів містобудівних змін, що відбулись на території округів військових поселень кавалерії у Харківській губернії в першій половині XIX сторіччя.

У масштабах держави округи військових поселень були територіально розміщені в Новгородській, Петербурзькій, Вітебській, Могильовській, Слобідсько-Українській (Харківській), Херсонській, Катеринославській губерніях. У Харківській губернії створення поселень почалося в 1817 році з поселення чотирьох кавалерійських полків 3-ї (пізніше 2-ї) уланської дивізії, Таганрозького (Бєлгородського), Чугуївського, Борисоглібського і Серпуховського, в кількох населених пунктах Зміївського та Вовчанського повітів. Наприкінці 1820-х років у Куп'янському, Ізюмському та Старобільському повітах розмістилися Катеринославський, Астраханський, Псковський і Глухівський полки 2-ї кірасирської дивізії. Територія збільшувалася і в 1852 році, під кінець існування поселення, склала 8,3 тис. км² [2]. До поселенської мережі на цей час входили 1 місто і 111 сільських поселень.

Створення інфраструктури поселень було найбільш організаційно складним процесом економічного перетворення територій. Сучасники і дослідники історії поселень відзначають, що на першому етапі існування поселень це мало навіть ідеологічне звучання [3]. Зразкова забудова і благоустрій селищ, чистота будинків, ідеальні дороги і мости були демонстрацією порядку і успішності самої ідеї військових поселень. Причому це було притаманне як північним округам піхоти, де діяла «аракчеєвська» модель устрою, так і округах кавалерії, створеними на Україні за більш спрощеною і економною моделлю генерала від кавалерії графа І. О. де Вітта .

До складу кожного кавалерійського полку на момент поселення входило 3 поселених, 3 резервних та 6 діючих ескадронів, по 180 рядових кожен. Поселені та резервні ескадрони, формувалися з корінних жителів у віці до 45 років. У поселені ескадрони входили так звані селяни - господарі, вчорашні державні селяни, що мали будинок, худобу, наділ державної землі, а в резервні - їх помічники, які не мали економічної самостійності. Селянські господарства переходили у відання військових поселень. Діючі ескадрони розміщувалися по одному пожильцю в кожному будинку господаря і резервного і зобов'язані були допомагати в роботах у вільний від військових занять час.

Відповідно до проектів положень про військові поселення піхоти і кавалерії для поселення полку призначався певний територіальний округ. Округ повністю виключався з цивільного управління, стаючи досить закритою системою. Оскільки поселення кавалерії на відміну від піхоти було утворене з колишнього місцевого козацтва, то питання про будівництво нових населених пунктів, як в Новгородської губернії, не виникало. Проте, система розселення повинна була сприяти самозабезпеченню війська від землі округу завдяки поєднанню землеробських і військових занять населення, квартирному розміщенню окремих армійських частин, підтримання їх боєздатності, підготовки матеріальних і людських резервів для армії.

Первинною одиницею розселення було обрано ескадронне селище. Головним принципом при розселенні ескадронів вважали близькість полів і сінокосів. Окремим положенням були встановлені вимоги до вибору місця розташування селищ: наявність джерел води, здоровий клімат, доступність орних ділянок, городів, родовищ будівельних матеріалів, відсутність непереборних природних перешкод у сполученні між полковим штабом, ескадронами і взводами [4].

Кількість дворів у населеному пункті повинна була відповідати його статусу - ескадронне, напівескадронне або взводне селище. Однак повзводне розміщення всього ескадрону було заборонено як невигідне, і могло тільки поєднуватися з півескадронним [5].

Поселянин - господар мав отримати від скарбниці окремий будинок, в якому передбачалася окрема кімната для постояльця з числа чинів діючих ескадронів. Кожен резервний, помічник господаря, отримував будинок на одному дворі з ним. Усього таких садиб розміром 0,6 га (у довжину 50 сажнів (106,5 м), а в ширину по лінії вулиці 25 (53,25 м) сажень) з двома будинками в ескадроні налічувалося 183, з яких 3 займали ескадронні сурмачі [6]. Однак, у більшості випадків будинки просто переносилися на проектовані місця і перебудовувалися.

У кожному ескадроні крім вищевказаних 183-х дворів мало перебувати ще 7 будинків ескадронного штабу і ескадронний критий манеж на 2 вольта. Зазвичай вони розташовувалися на площі в середині поселення ескадрону і виконували функції адміністративного центру. До штабних будівель відносилися два будинки для проживання восьми офіцерів кожен, два будинки для непоселених унтер-офіцерів і віце-унтер-офіцерів, будинок для чергового по ескадрону офіцера, ескадронного комітету, старших вахмістрів і квартирмейстерів, будівля ескадронної школи, поєднаної з каплицею, будівля ескадронних торгових лавок та ескадронних пожежних інструментів. Для розміщення 314 стройових коней двох діючих ескадронів у кожному взводі будувалося по дві стайні, всього в ескадронному поселенні – 8. В поселенні також будувалася стайня для 50 стройових коней резервного ескадрону. Такий устрій ескадронного селища був характерним для сукупного поселення всього поселеного ескадрону. В інших випадках в окремих населених пунктах будувалася певна частина призначених штабних будівель [7].

Існуючі населені пункти, вибрані для організації ескадронних селищ, не відповідали потребам нового плану розселення за чисельністю поселян різних категорій. З самого заснування поселення почалася тотальна перебудова і укрупнення населених пунктів. За новою програмою розселення в окрузі 2-ї уланської дивізії перенесено було 3478 об'єктів або 84 % від загального числа будинків військових поселян [8]. У переселенні були задіяні в окрузі Таганрозького - 44 хутора, 31 селище, 3 слободи; в окрузі Чугуївського полку - 4 селища, 1 слобода і 1 місто; в окрузі Борисоглібського - 3 хутора, 1 селище, 2 слободи; в окрузі Серпуховського - 27 хуторів, 23 селища, 3 слободи. Насамперед, ліквідовувалися хутори і маленькі села. В окремих випадках кілька населених пунктів об'єднували в один (Шелудьковка і Геніївка, Тетлега і Зарожне), або засновувалися на нових місцях (Новопокровське і Коробочкине).

Планування і забудова селищ в полкових округах приймали системний і регулярний характер. Протягом 1823-24 років були розроблені та затверджені проектні плани селищ 2 - ї уланської дивізії Артемівське, Юрченкове, Василенкове, Бурлуцький, Новопокровське, Коробочкине, Ново-Борисоглібськ, Скрипаєво, Моспаново, Вербівка, Борщева, Бригадирівка, Яковенково, Волохово і міста Чугуїв [9]. До 1847 року перебудова населених пунктів за новими планами була практично закінчена в 44 селищах уланської дивізії. В округах кірасирської дивізії, де цей процес почався значно пізніше і не носив такого всеосяжного характеру, до цього часу були перебудовані 10 з 61 селища [10]. Пізніші плани населених пунктів свідчать про повне здійснення їх регулярного устрою.

Відстань від ескадронних селищ до полкового штабу становила від 4 до 25,5 верст, від півескадронних і взводних до ескадронних штабів - від 2 до 12 верст. Відстань між взводами в одному селищі зазвичай дорівнювала кільком сажням, а окремо розселені взводи відстояли один від одного на кілька верст. Рівень комунікації між ескадронними селищами визначався швидкістю мобілізації військ. Дороги в окрузі дивізії ділилися на державні великі проїзні, якими опікувалося Управління шляхів сполучення, і комунікаційні, що вели від ескадронних штабів у села, що належали даному ескадрону, з'єднували ескадронні селища між собою і з полковим штабом. Для будівництва та обслуговування ділянки доріг поділялися між взводами і ескадронами відповідно до місця квартирування. Польові дороги до лісів і орних ділянок залишалися в існуючому вигляді для проїзду на робочому возі [11].

Таким чином, при створенні військових поселень штучно виділена територія округів з існуючою ієрархією населених пунктів, регіональними комунікаціями трансформувалася у відповідності зі стратегічними і економічними цілями військового поселення. Регулярна забудова ставала основним типом організації планування як міських, так і сільських поселень. Склад інфраструктури населених пунктів уніфікувався.

ЛІТЕРАТУРА

1. Блашков Ю.А. Военные поселения на территории Белоруссии в первой половине XIX век: дисс. …канд. истор. наук: 07.00.02 / Блашков Юрий Андреевич. – Минск, 1984. – 218 с.; Кандаурова Т.Н. Херсонские военные поселения. 1817 – 1832 гг. (Административно-хозяйственная структура): автореф. дисс. на соискание научн. степени канд. ист. наук: спец. 07.00.02. «История СССР» / Т.Н. Кандаурова. – М., 1989. – 25 с.; Колєватов О.О. Слобідсько-Українські військові поселення Російської армії в 1817 – 1832 рр.: адміністративно-господарська структура: дис. … канд. іст. наук: 07.00.02 / Колєватов Олексій Олександрович. – Чернігів, 2007. – 210 с.; Луговий Б.В. Військові поселення на Правобережній Україні (1836-1866): дис…канд. іст. наук: 07.00.01/ Луговий Борис Васильович. – Тернопіль, 2009. – 204 с.; Ячменихин К.М. Армия и реформы: военные поселения в политике российского самодержавия / К. М. Ячменихин. - Чернигов: Сіверян. думка, 2006. – 443  с.

2. Военно-статистическое обозрение Российской империи / [издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента Генерального штаба]. – Т. 12. – Ч. 1: Харьковская губерния / [сост. капитан Мочульский]. – СПб., 1850. – 193 с.; сведения специальные. – 151 с.: 27 табл. – с. 8.

3. Ячменихин К.М. Армия и реформы: военные поселения в политике российского самодержавия / К. М. Ячменихин. - Чернигов: Сіверян. думка, 2006. – с. 291.

4. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі – ЦДІА України у м. Києві), ф.1352, оп. 1, спр. 41, арк. 17 – 17 зв.

5. Положение о числе и разделении в поселенных эскадронах унтер-офицеров и рядовых на взводы и десятки, и о расположении оных по домам. 1821 год. // Разные положения о военном поселении. Книга вторая. – Б/д и б/м. – С. 4‑13.

6. Російський державний військово-історичний архів (далі – РДВІА), ф. 1073, оп.1, спр. 16, арк. 53 – 53 зв.

7. Правила о разделении эскадронных штабных строений в различных видах поселения эскадронов, кроме совокупного. 1821 год. // Разные положения о военном поселении. Книга вторая. –  Б/д и б/м. – с. 1‑ 4.

8. ЦДІАК України, ф. 1352, оп. 1, спр. 41, арк.. 102 зв., 130-134, 163, 198.

9. ЦДІАК України, ф. 1353, оп. 1, спр. 29, арк. 47-48.

10. Цубенко В.Л. Документи з історії військових поселень в Україні / Валерія Леонідівна Цубенко. – Харків: САГА, 2008. – с. 74-75.

11. ЦДІАК України, ф. 1314, оп. 1, спр. 3, арк. 41 зв.-42 зв..

УДК 94(477.54)                              Бучастая С. И., аспирант кафедры истории и культуры Украины ГВУЗ «Переяслав – Хмельницкий государственный педагогический университет им. Григория Сковороды

Градостроительный опыт военных поселений I - й половины XIX века в Харьковской губернии (исторический аспект)

В статье на основе анализа архивных и редких библиографических источников отслеживаются изменения в градостроительном устройстве значительной территории округов военного поселения кавалерии в Харьковской губернии в первой половине XIX столетия, определяются принципы создания новой инфраструктуры населенных пунктов.

Ключевые слова: военные поселения кавалерии, округ, эскадронный поселок, регулярная планировка, инфраструктура.

УДК 94(477.54)                              Buchastaya S., graduate student of history and culture of Ukraine, Pereyaslav - Khmelnitsky State Pedagogical University named Gregory Skovoroda

TOWN PLANNING EXPERIENCE OF military settlements first half XIX century in Kharkov province (historical aspect)

On the basis of analysis of archival and bibliographic sources of rare tracks changes in city planning large area device districts cavalry military settlement in Kharkov province in the first half of the XIX century, defines the principles of a new settlement infrastructure.

Keywords: military settlements cavalry, county, squadron village, regular planning and infrastructure.