Прикраси та предмети одягу салтівської культури з колекції Художньо-меморіального музею І.Ю. Рєпіна

Інститут археології НАН України

Чернігівський Національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка

Інститут історії, етнології та правознавства ім. О.М. Лазаревського

Центр археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя ім. Д.Я. Самоквасова

СЕРЕДНЬОВІЧНІ СТАРОЖИТНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

Матеріали Х Міжнародної студентської наукової археологічної конференції

15-17 квітня 2011 р.

м. Чернігів

УДК 902.2

С. 32

ББК Т 4 (2) 4

Юрченко Анна Володимирівна

ПРИКРАСИ ТА ПРЕДМЕТИ ОДЯГУ САЛТІВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ З КОЛЕКЦІЇ ЧУГУЇВСЬКОГО ХУДОЖНЬО-МЕМОРІАЛЬНОГО МУЗЕЮ ім. І.Ю. РЄПІНА

На початковому етапі формування археологічної колекції громадського музею історії Чугуївського району відбувалось за рахунок випадкових надходжень від місцевих жителів. Нажаль, в той час не фіксувалось жодної інформації про легенду знахідки: місце та умови віднайдення, автор знахідки і таке інше. Тому, єдине, що можна сказати з певною долею допустовості, так це те, що вірогідне місце знахідки може розміщуватись або в самому Чугуєві, або ж в його околицях.

В подальшому поповнення колекції відбувалось завдяки археологічним дослідженням співробітника музею Г.Є. Свистуна. Він же в 2009 році на черговій конференції ХІАТ повідомив про систематичне пограбування кремаційного могильника біля с. Кочеток. Ним було здійснено рятівний виїзд на пам’ятку, але, зі зрозумілих причин, дослідник міг лише зібрати матеріал, котрий був на поверхні і зачистити відкриті грабіжниками поховання. Основну кількість того матеріалу було взято з позначкою ПМ, що не дає можливості прив’язати його до конкретних комплексів. Проте, аналіз навіть таких випадково знайдених речей може дати певну інформацію про давнє минуле краю.

Метою даного повідомлення є введення до наукового обігу колекції прикрас та елементів одягу, котрі зберігаються в збірці Чугуївського художньо-меморіального музею ім. І.Ю. Рєпіна.

Про прикраси носіїв салтівської культури відомо ще з 1901 року, тобто, з моменту відкриття культури. Повністю опубліковані лише знахідки з Дмитрівського та Сухогомільшанського могильників і лише частково з інших пам’яток. Взагалі з різних могильників відомі різні типи прикрас: головні, шийні, нагрудні, ручні, ножні, поясні^[1], аналогії котрим шукаються частіше за все саме в вище згаданих опублікованих могильниках.

До елементів одягу нами умовно віднесені також наконечники та пряжки пасків і бляшки, котрі частіше за все іменуються знаками воїнської відзнаки.

Що до бубонців, то в літературі їх також відносять або до елементів одягу і за призначенням вважають ґудзиками, або до прикрас, вважаючи свого роду шумлячими підвісками, котрі виконували вони роль своєрідних оберегів-амулетів, відлякуючи своїм дзвоном злих духів від всіх отворів в одязі.

Такі речі були поширені і за межами ареалу салтівської культури. В літературі навіть зустрічаються вирази на кшталт «набір прикрас салтівського типу», «салтівська мода»… В першу чергу це стосується значного поширення бубонців, як шумлячих підвісок, та ґудзиків, браслетів, перснів, каблучок та нашивних пластинок, котрими прикрашали навіть взуття.

В колекції музею є 3 бубонці (один – типу 1 та два – типу 2^[*]) (Рис.1: 5-7) та 1 вислий ґудзик (тип 1) (Рис.1: 4), 3 ремінні пряжки (три – тип 1, та один – типу 10) (Рис.1: 19-21, 25), 4 бляшки (дві – типу 5, дві – типу 1) (Рис. 1: 1,2, 26, 29), 2 наконечники ременів (обидва – тип 5) (Рис. 1: 27,28), 2 фібули (обидві виду ІІ, типу 2) (Рис.1: 22, 23) та 3 фібули-кресала (Рис. 1: 24), 2 браслети (один – вид 1, тип 1, один – вид 2, тип 2) (Рис.1: 8-9), 2 сережки (обидві – тип 5) (Рис.1: 17, 18), 7 перснів (два – тип 1, п’ять – тип 2) (Рис.1: 10-16), близько 40 пастових намистин (п’ятнадцять – відділу 1, різних типів; шість – відділу 4 різних типів, , чотирнадцять – відділу 5 різних типів)^[2] (рис. 2: 1-39). Варто сказати, що типи, особливо намистин, визначені досить умовно, адже типологія розроблена С.О. Плетньовою на основі матеріалу, отриманого лише з одної пам’ятки – Дмитрівського могильника. А якщо погодитись з тим, що салтівські майстри були досить чисельною групою населення, до того ж строгих канонів вироблення того чи іншого виду речей не було, то стає очевидно, що типологія, використана нами, потребує доповнень і певної кореляції з урахуванням матеріалу з інших пам’яток.

Більшість матеріалу, використано нами, не має чіткого датування. Але є речі, котрі датуються вужчім проміжком часу, ніж вся салтівська культура.

Персні зі вставкою, закріпленою чотирма лапками, розміщеними хрестоподібно, датуються другою половиною VIII – початком ІХ ст.^[3] і не є багаточисельними на матеріалах кремаційних могильників. А от персні з овальним цільнолитим щитком датовані кінцем ІХ – першою половиною – серединою Х ст. трапляються на салтівських пам’ятках вже значно частіше.

На матеріалі Сухогомільшанського могильника і фібули, і фібули-кресала тих типів, котрі наявні в колекції музею, датовані серединою ІХ – першою половиною Х ст.

Сережки аналогічні сережкам, відомим на Верхньосалтівському могильнику. За типологією, розробленою С.О. Плетньовою та М.Я. Мерпертом, вони відносяться до так званих литих сережок з нерухомою стрижневою підвіскою з шишечкою на кінці. За знахідками в закритих комплексах датуються такі прикраси кінцем VIII – поч. ІХ ст.^[4].

Лотос (або водяна лілія) в рослинному орнаменті салтівських виробів виникає як наслідування іноземним зразкам. Але в майбутньому став настільки яскравим і самобутнім явищем, що не раз використовувався дослідниками в якості відмінної ознаки для пам’яток СМК. Всі речі, прикрашені орнаментом «лотос» з колекції музею відносяться до групи І цих виробів. Це початкова стадія освоєння салтівськими майстрами лотосу як елементу орнаменту^[5].

Отже, в колекції музею представлені речі, котрі репрезентують як початковий період салтівської культури, так і час її занепаду. Тому можна припустити, що носії салтівської культури приходять в регіон в середині VIII ст. і залишається тут протягом всього існування Хазарського каганату.

^[*] Тут і надалі тип визначено згідно типології, розробленої С.О. Плетньовою для Дмитрівського могильника

^[1] Журина О.Н. Средневековые украшения салтовской культуры из Красногорского могильника на Харьковщине. //Культуры степей Евразии вт. пол. 1 тис. н.э. – Самара, 1995. – С.24-26.

^[2] Плетнева С.А. На славяно-хазарском пограничье. (Дмитриевский археологический комплекс). – М., 1986. – С. 107.

^[3] Аксенов В.С. Новые находки коньковых подвесок в салтовских захоронениях на Харьковщине. //Finno-Ugrika. – 1998. – №1. – С.3-12.

^[4] Михеев В.К. Сухогомольшанский могильник. //СА. – 1986. – №3. – С.158-173.

^[5] Фонякова Н.А. Лотос в растительном орнаменте металлических изделий салтово-маяцкой культуры VIII-IX вв. // СА. – 1986. – №3. – С.36-46.