Традиція поховань поза могильниками

Юрченко А.В. ТРАДИЦІЯ ПОХОВАНЬ ПОЗА МОГИЛЬНИКАМИ//Проблема традиції в українській культурі. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції курсантів, студентів та молодих учених, 31 жовтня 2013 року. – Харків, 2013. – С.248-250

Вже на стадії пізнього мусьтьє (90-70 тис. р.т.) люди ховали своїх покійних, супроводжуючи поховання певними ритуалами. Про наявність цих ритуалів свідчать охра, котрою посипали ті, супровідні речі, а головне – поза покійного, котрого не просто скидали в яму, а вкладали в позу ембріону. На території сучасної України також відомі поховання цього часу – поховання на дні печер на стоянках Кіїк-Коба та ЗаскельнеVI. Печери, в котрих здійснені поховання, довгий час до того та після того використовувались для життя. А отже сусідство з померлими членами родини не лякало живих. Крім того, здійснення поховань в житлах, а не поза ними навертають дослідників до думки про те, що смерть не вважалась причиною виключати родичів зі складу общини. Це загальновідомі факти, про котрі можна прочитати в кожному підручнику з археології [для прикладу 1]. Проте, наявність міфологічного мислення у кроманьйонців до сих пір викликає суперечки в наукових колах [2]. Але для нас в даній роботі важливий сам факт знахідок людських решток на жилому просторі.

В мезоліті з’являються місця колективних поховань – могильники. Розташовувались вони поблизу стоянок, але вже окремо від них. Для цієї епохи не відомо випадків поховань на жилому просторі. Це може бути пов’язано зі зміною в уявленнях людей, а може з тим, що такі поховання просто ще не виявлені. В цей час могили стають значно глибшими. А деякі з них – щільно посипались камінням. Вчені стверджують, що це робилось з метою не допустити повернення душ покійних до світу живих, або щоб уберегти тіла померлих від поїдання їх дикими тваринами.

В неоліті та в епоху бронзи також спостерігається також поховання групами. За літературою не відомо жодного випадку поховання на території селища чи стоянки. В цей час розвивається під курганний обряд поховання. Кургани розміщуються групами і поодинці.

З наступним етапом – раннім залізним віком – теж пов’язаний в основному курганний обряд поховання. Кургани теж розміщувались групами на спеціально відведених землях. Проте, на поселення скіфського часу інколи трапляються поховання цілих людських кістяків та окремих їх частин. Про них інформація э лише у звітах про польові дослідження. Жодних узагальнень в літературі з цього приводу немає.

Поселення сарматського часу майже не відомі. А на пам’ятках черняхівської культури випадків поховання поза могильниками на жилому просторі не зафіксовано.

В подальшому правобережжя сучасної України було зайняте племенами, котрі залишили по собі салтівську археологічну культуру. Вперше з похованнями поза могильниками дослідники цієї культури зіткнулись в 1906 році під час розкопок Маяцького селища (Воронезька область, РФ). Загалом на ньому було виявлено більше 30 різнохарактерних поховань. Вони на селищі розміщувались або в катакомбах, влаштованих в житлах, або в господарчих ямах. Отже, влаштування поховань на території Маяцького селища, в тому числі в жилих та господарчих спорудах, не є випадковістю для його жителів. Поховання в господарчих ямах та в покинутому житлі також виявлені і на Дмитрівському селищі. Ці поховання були здійсненні з усією відповідністю до катакомбного обряду поховання. А значить з певною долею вірогідності їх залишили по собі алани. Але салтівська культура була полі етнічним утворенням. Поза могильниками з якихось причин своїх небіжчиків ховали і праболгари. Так, в 1988 році А.В. Криганов в ході дослідження П’ятницького селища (Печенізький район, Харківської області) виявив інгумаційне поховання, котре знаходилось біля північно-східної сторони житла. Орієнтування на захід і поза (випростано на спині з прямими кінцівками) покійного свідчать про його причетність до населення болгарського етнічного компоненту салтівської культури. На той момент на цьому селищі було досліджено вже декілька інгумаційних поховань. Дослідник наводить дві обставини, з котрих небіжчика могли поховати безпосередньо на селищі. 1 – час поховання належить до останнього етапу існування селище (чи, принаймні, тієї його частини, котру було досліджено). 2 – відсутність глибокої поховальної ями дозволяє припустити поспішність здійснення обряду поховання. В 1977 році у тому районі було відкрите багате кремаційне поховання. Загалом в 70-х роках було виявлено згадане багате кремаційне поховання, ще три безінвентарних кремації. Питання про етнічну приналежність кремацій салтівської культури до сих пір залишається відкритим. Але для нас важливо, що кремації зустрічаються як інвені так і без супровідного інвентарю. А це значить, що з певною долею вірогідності їх могли залишити і ранні слов’яни (у випадку відсутності будь-яких речей) так і інші племена, котрі воліли спалювати свої мерців та надавати їм певний набір речей.

Приведені приклади – лише незначна кількість з усіх відомих за літературою. Фактично на всіх досліджуваних селищах відкриваються поховання.

Отже, з усього масиву знайдених поховань на селищах салтівської культури можна виділити наступні вірогідні причини такого явища:

-           Поспішний відступ під загрозоб ворога (П’ятницьке)

-           Ритуальна страта (П’ятницьке, Мохнач П).

-           Приналежність похованих до служителів культу

-           Причина соціального характеру, з якої діти та дорослі члени суспільства не могли бути поховані на загальному могильнику [4].

З прийняттям християнства питання поховань стає чітко визначеним релігійними канонами. Проте, навіть сьогодні можна зустріти пережитки язичництва. Особливо це помітно в сільській місцевості.

Очевидно, що назвати одну причину, котра пояснила б всі випадки поховань поза могильниками не можливо. Лише з подальшим дослідженням поселенських пам’яток, а отже і збільшенням кількості знайдених поховань, і також з залученням матеріалів з етнографії можна буде дати більш точну відповідь на поставлене питання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Залізняк Л.Л. Археологія України. Курс лекцій. – Київ, «Либідь» - 2005. – С.50-51

2. Шер. Я.А. "Цветы на могиле неандертальца?" Факты и мнения. //http://antropogenez.ru/article/118/

3. Сапожніков І. Хронологія і періодизація пізнього палеоліту півдня Східної Європи. // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. – Вип. 9. – Львів, 2005. – С.14-31.

4. Юрченко А. В. До питання про поховання на поселеннях салтівської культури (лісостеповий варіант). // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. – Чернігів, 2012. – С. 201-203.

Юрченко А.В., науковий співробітник КЗ "ХММ І.Ю. Рєпіна"