Колекція фарфора и фаянса

Одним з найбільш видатних винаходів людства по праву вважається гончарний круг. З тих пір посуд, особливо керамічний, увійшов в наше життя так само міцно, як одяг, знаряддя праці, житло. З найдавніших часів до наших днів керамічний посуд не просто супроводжує людину в будинках, храмах, військових походах та пошукових експедиціях, - він є своєрідним мірилом соціального статусу, багатства, а іноді - рівня культури. Адже деякі керамічні твори мистецтва - а саме такими вони є - на рівних конкурують з відомими творами живопису, скульптури, графіки.

Серед різноманітних колекцій Художньо-меморіального музею І.Ю. Рєпіна особливе місце займає колекція порцелянових і фаянсових виробів XIX-XX ст. зарубіжного і вітчизняного виробництва. В даній роботі наведено аналіз цієї колекції, який виконаний після закінчення повної наукової обробки та атрибуції музейних предметів.

Музейна колекція кераміки склалася в основному у 70-90-ті роки 20 ст., налічує понад 670 предметів, з них - 193 це предмети з порцеляни і фаянсу 19 ст. - першої половини 20 ст.

Інтенсивна збиральницька робота співробітників музею, численні дари громадян, дали можливість зібрати значну колекцію побутового фарфору і фаянсу багатьох провідних виробництв Російської імперії, Радянського Союзу і кількох іноземних заводів.

Завод М.С. Кузнєцова

В 1864 році перейшов до його онука Матвія Сидоровича Кузнєцова. Виготовлювався фаянс і фарфор. З 1889 року входить до складу «Товариства фарфорових і фаянсових заводів М С. Кузнєцова».

Фабрика Рейхеля «Меркурій»

 Виникнення фарфоро-фаянсового виробництва на новгородській землі відноситься до 19 ст. П.К. Рейхель будує на березі річки Ніша два заводи - цегляний і гончарний, тому що тут були великі запаси червоної глини - сировини для майбутнього виробництва. З кінця їх будівництва, в 1882 році і починається історія фарфорового заводу «Пролетарій». Спочатку, тут випускалася продукція низької якості - горщики, миски, кухлі, але з-за великої конкуренції з продукцією Кузнєцовських заводів, з літа 1884 року завод перейшов на випуск фарфоро-фаянсових виробів. Все ж посуд Рейхеля поступався за якістю кузнєцовському. Багато виробів зовсім не розфарбовувалося. Виробництво було на межі краху через борги господаря. Дізнавшись про це І.Є. Кузнєцов купує завод у Рейхеля. Не гаючи часу, новий власник модернізував виробництво, побудував три нових корпуси, фабрику стали називати Бронницькою - по імені найближчого населеного пункту. Важким для заводу стали революційні роки, не було запасу сировини, палива, майже все обладнання розвалилося. У листопаді 1921 року був створений Державний трест фарфоро-фаянсової промисловості, фабрику перейменували у фарфоровий завод «Пролетар». З 1925 року завод повністю перейшов на випуск порцеляни. У передвоєнні роки робітники «Пролетаря» вдвічі збільшили випуск продукції, оновивши форми фарфорових виробів і розпис на них. У роки Великої Вітчизняної війни завод був евакуйований до Красноярська, а після війни відновлювали завод з нуля. В наш час завод «Пролетар» - високомеханізоване підприємство, оснащене високомеханізованим обладнанням. Посуд на заводі, в основному, декорується способом шовкографії або здвижної деколі.

Завод Гарднера

У 1766 році в Імператорського фарфорового заводу з'явився перший «приватний» конкурент - завод англійського фінансиста Гарднера[3], відкритий в Підмосков'ї. Заснований в селі Вербілки Дмитрівського повіту, Московської губернії. Серед приватних фарфорових підприємств завод Гарднера відрізнявся високим технічним і художнім рівнем. Ще у 18 ст. продукція заводу успішно конкурувала з дорогими виробами Імператорського фарфорового заводу. В даний час на підприємстві було вироблено певне коло орнаментального і квіткового декору, по якому вироби цього заводу завжди можна було відрізнити від інших. Починаючи з 18 ст., нарівні з Імператорським фарфоровим заводом, це найбільший, провідний російський фарфоровий завод, він перевищує інші і за кількістю, і за якістю продукції; його порцелянові вироби часто були зразками для виробів інших фарфорових підприємств Росії. Асортимент: столовий і чайний посуд, вази, скульптура.

При засновнику підприємства Ф.Я. Гарднері і за його сина Ф.Ф. Гарднера завод переживав період розквіту. На початку 19 ст. керування заводом перейшло до вдови Ф.Ф. Гарднера С.А. Гарднер. У перше десятиліття століття підприємство знаходилося у невигідному становищі: із-за низьких ввізних податків іноземні фірми активно ввозили в Росію фарфор, фаянс, скло, створюючи конкуренцію російським приватним підприємствам. Значні збитки підприємству були викликані вторгненням французів у Росію і пожежею Москви, де в Гарднерів були лавки і будинок. Спад діяльності пояснюється ще й невмінням керівництва оперативно змінити стиль своєї продукції. Але, незважаючи на важкі часи на фабриці Гарднера і в цей час проводилася велика кількість посуду, яка продавалася в столиці.
З 1812 р. власниками Вербілок вважалися сини С.А. Гарднер А.Ф. і П.Ф. Гарднери, які поступово відновили і зміцнили фабрику. Виробництво порцеляни почало розширюватися, кількість робітників на підприємстві збільшилася. В кінці 20-х років 19 ст. гарднеровська фабрика забезпечувала своїми виробами не тільки внутрішній ринок, але працювала і на експорт. Асортимент виробів був різноманітний: різні сервізи, тарелі, заварні чайники на підставках-грілках, свічники, корпуси для годинників, різноманітні флакони, так званий трактирний посуд, жанрова скульптура, подарункові чашки та інші предмети побуту, для східного ринку почали випускати вироби в «східному дусі». Конкуренція змусила суворо стежити за новими віяннями моди і швидко реагувати на зміни в попиті покупців. Починаючи з другої третини 19 ст. у виробах заводу проходять значні стилістичні зміни як у формі, так і в декорі. Цей період відрізняється великою різноманітністю форм, що особливо стосується чашок і келихів, які мали восьмигранні, конусоподібні форми, а також стаканчика або бочки. Разом з тим довгий час зберігалася ампірна форма чашки на ніжці, з високою, складно вигнутою ручкою. Багато виробів прикрашалися рельєфним візерунком.

Протягом всього існування завод випускав великі і малі сервізи, освітлювальні прилади, дрібну пластику. Блискуча поверхня фарфору зберегла найважливіші історичні події і портрети державних діячів, види міст і жанрові сцени. У 1770-1780-ті роки на замовлення імператриці Катерини II на заводі, були виготовлені знамениті чотири орденські сервізи «Ордена Святого Андрія Первозванного», «Ордена Святого Георгія Побідоносця», «Ордена Святого Олександра Невського» і «Ордена Святого князя Володимира». Парадні сервізи із зображеннями орденських знаків і стрічок використовувалися для урочистих прийомів кавалерів російських орденів. Унікальний чайний сервіз на одну персону, виготовлений у 1775 році на честь перемоги над Туреччиною і подарований Ф. Гарднером Катерині II. Великою популярністю користувалися в Росії в першій половині 19 ст. вироби із зображенням героїв Вітчизняної війни 1812 р. і портретами літературних героїв, архітектурних краєвидів міст Росії та Німеччини. Один із знаменитих виробів заводу - скульптурна серія, яка була створена за гравюрами відомого журналу «Чарівний ліхтар». Жанрові фігури представляють різноманітні типажні портрети міських жителів, характерні для Росії першої половини 19ст. - рознощики, модниці, почмейстери, лакеї, поліцейські. Численні варіанти цих фігурок поширювалися у великій кількості і багато в чому визначили розвиток фарфорової пластики інших заводів. Незважаючи на ідеалізацію, фігурки мають свою індивідуальність, характер, життєву правдивість образів. В 1830-і роки була виконана друга серія таких фігурок.

На заводі можна було зробити персональне замовлення на виготовлення фарфорових сервізів і окремих предметів. У музеях є подарункові чашки, виготовлені умільцями на замовлення приватних осіб, з гербами, портретами дружин і дітей.

У 1892 році підприємство було куплено М.С. Кузнєцовим з правом використовувати клейма на виробах і марки Гарднера. Завод увійшов до складу «М.С. Кузнєцова». Нові власники ще довго зберігали традиції і продовжували ставити марку гарднеровського заводу. Випускався столовий і чайний посуд, вази, скульптура та інше. При декоруванні використовувалися різні техніки (ручний розпис, деколь, трафарет). З 1918 року підприємство має назву Дмитрівський фарфоровий завод.