ФРОНТОВІ ЛИСТИ

Фронтові листи… Пожовклий папір, вицвіле чорнило, затерті згини.. Бережно розгортаємо потерті листочки, вчитуємося в нерівні строчки. У кожного листа своя історія: щаслива або сумна. Як же чекали їх в кожній родині! Ці скромні трикутники були єдиною ниточкою, що зв’язувала солдатів під час війни з рідними. Життя тих хто мав близьких на фронті поділялося на час від листа до листа. З надією на добру звістку зустрічали листоношу, проте інколи замість солдатських трикутників адресат отримував офіційний конверт зі сповіщенням, яке в народі називалися страшним словом «похоронка». В загибель рідної людини вірити не хотілося, матері, дружини, діти сподівалися, що трапилася помилка. І дійсно, бувало так, що слідом за казенним конвертом приходив довгожданий трикутник, в якому була вісточка про те, що солдат живий, але можливо поранений.
Що ж таке лист-трикутник? Чому саме такий вигляд мав? Причиною стала нехватка паперу, конвертів та марок. На одній стороні листа писався текст повідомлення, а потім листок складався в трикутник, де на іншій стороні писалася адреса і залишалося місце для поштових відміток. Такі листи відправлялися без марки і не заклеювалися, адже їх все одно перевіряла цензура.
Сьогоднішньому поколінню, яке звикло спілкуватися за допомогою смс-повідомлень, чи й взагалі в інтернеті, важко собі уявити, як в хвилини між боями писалися ці листи, як носили в нагрудній кишені разом з фотокарткою рідних такі очікувані вісточки з дому. Проте в жодному листі не прочитаєш, наскільки важко воювати і як страшно кожного дня зустрічатися зі смертю. Слова листів спокійні і навіть буденні. Чи то цензури остерігалися, чи не хотіли хвилювати близьких? І лише між строк відчувається сум за домівкою, бажання якнайшвидше перемогти ворога і нарешті обійняти свої найрідніших… Скільки таких безцінних трикутників отримали в Чугуєві, скільки відправили їх на фронт ми можемо тільки здогадуватися… Проте і сьогодні в багатьох чугуївських родинах зберігаються ці важливі свідки епохи, є фронтові листи наших земляків і в колекції музею І.Ю.Рєпіна. Всі вони надзвичайно цікаві та зворушливі, але сьогодні хочемо познайомити вас лише з одним, дуже символічно написаним рівно 75 років тому - 9 травня 1945 року. Це лист Бойка Сергія Васильовича дружині та дітям. Сергій Васильович воював в Польській армії. До війни працював вчителем французької мови. Після війни викладав малювання та креслення, був директором школи №4 м.Чугуєва, директором Коробчанської школи.
«Мои дорогие! Нина и дети!
Пишу вам сегодня, в день официального окончания войны с немцами. Жив и здоров, все у меня обстоит благополучно. Последние дни воевали на Эльбе в 120 километрах за Берлином. Сейчас находимся в пути, возвращаемся назад, едем по старым пройденным с боями местам. Стоит нежная немецкая весна. Едем по дорогам обсаженным цветущими яблонями. Только сейчас я стал обращать внимание на природу Германии: до этого, когда все гремело, было не до природы. Настроение у нас хорошее, но грустно проезжать мимо могил полковых товарищей. Где мы будем находится в дальнейшем в Польше или Германии не знаю, но я буду вам писать о себе. Пока до свидания, дорогие! Всех целую. Будем надеяться на близкую встречу.
9.5.45. Сергей гор. Бернау.»

Підготувала Наталія Полуектова